Темна Академія-4 - Марина Сніжна

– Сподіваюся, ти жартуєш? – з-за перегородки показалося вражене обличчя подруги. – Ти в ньому будеш наче сіра миша! Ні, для служниці, звичайно, сукня хороша. Але ти не служниця, Летті! Не ганьбися!

– Хочеш, щоб я всі свої заощадження витратила на бальну сукню? – обурилася я.

– Гроші ти ще заробиш! – безтурботно відмахнулася Шейріс, для якої це питання ніколи не було проблемою.

– Подивимося, – не стала я нічого обіцяти.

– Значить, вирішили, після обіду сходимо до приймальні! – підсумувала подруга і знову пірнула в свою кабінку.

Я приречено зітхнула. Якщо й далі впиратимуся, доведеться вислуховувати її вмовляння весь день.

Те, наскільки нестерпним тепер стане моє життя в Темній Академії, я ще виразніше усвідомила за сніданком у їдальні. Намагалася не дивитися на Ірмерія Стайліра, але погляд сам постійно зупинявся на ньому.

Ректор сидів зовсім один, як завжди бездоганно вдягнений і незворушний. Але я вловлювала невиразну зміну в ньому. До звичної холодності, яку він завжди напускав на себе, додалася невловима жорсткість. На мене він не подивився жодного разу, втім, як і на інших. Спрямувавши погляд суто на свою тарілку, Ірмерій був, здавалося, повністю зосереджений на поглинанні їжі. Ніщо в ньому не видавало того, що кілька годин тому довелося зійтися у поєдинку з найлютішим ворогом. Та ще й при цьому мало не загинути і не вбити супротивника.

Мені боляче було думати про те, що зараз відбувається в душі Ірмерія. Він вважає мене зрадницею. І якщо хоча б наполовину його почуття до мене такі сильні, як мої, я завдала йому жахливої ​​рани. Мене хоча б підтримує думка, що я все це зробила заради нього. А що відбувається в голові Ірмерія? Як же хотілося все йому пояснити, якось виправдатися! Але я розуміла, що тоді він ніколи не отримає того, чого заслуговує по праву.

І все ж таки серце пропустило удар, коли зі свого місця піднялася принцеса Лаурна. Як і я, вона раз у раз кидала на коханого тужливі погляди. Не наважувалася підійти, мабуть, вважаючи, що він не прийде у захват від її компанії. Але все ж таки ризикнула…

Прокляття! Адже я сама цього хотіла! Хотіла, щоби вони зійшлися. То чому всередині розгоряється справжня пожежа?! І маленька ранка на грудях заколола, наче насправді мала зв’язок із серцем.

Я очікувала водночас зі страхом та надією того, що він зараз її прожене. Ірмерій трохи здригнувся, коли Лаурна звернулася до нього. Підняв на дівчину відсторонений погляд і після невеликої паузи вказав на стілець навпроти себе.

Мені стало важко дихати при вигляді принцеси, чиє обличчя засвітилося від щастя. Ректор дивився на неї якось інакше. Так, наче бачив уперше. Про що він зараз думає? Навряд чи я колись про це дізнаюся. Але спостерігати за цим далі вище за мої сили! На неслухняних ногах я піднялася і, пробурмотівши друзям, що чекатиму на них в гуртожитку, рушила до виходу з їдальні.

На порозі не втрималася від того, щоб востаннє поглянути на Ірмерія. Він дивився на мене в упор – і від холоду в його очах мене ніби крижаною водою облили.

Що ж, звикай, Летті… Тепер він дивитиметься на тебе тільки так і ніяк інакше. Ти перестала для нього існувати. Вірніше, стала тим самим, чим довгі п’ятдесят років був декан Байлерн. Навіть гірше. Декан не міг завдати йому такого ж болю з однієї простої причини – на нього Ірмерію було начхати. Він і не чекав від лорда Байлерна нічого хорошого. А ти виявилася набагато підступнішою! Змія, яку він пригрів на грудях, і яка вжалила тоді, коли найменше цього очікував.

Пробач мені, коханий… Пробач, якщо зможеш!

Я постаралася висловити цю думку у своєму погляді. Потім мотнула головою і вийшла з їдальні.