Темна Академія-4 - Марина Сніжна

Пригадала, що колись мені вже надсилали коштовний подарунок. Але сподіватися на те, що і зараз це зробив Ірмерій Стайлір, було б безглуздо. Навряд чи це він...

Але хто ж тоді? Декан Байлерн? Іншого логічного пояснення я не знаходила, як не намагалася.

– Вона чудова! – видихнула, нарешті, Шейріс, очманіло роздивляючись сукню. – Ти, значить, все ж таки і собі замовила? Ось же тихушниця! Навіть нічого не сказала! Мовляв, я в сірій піду!

– Я її не замовляла, – глухо заперечила я, не наважуючись навіть доторкнутися до цієї сукні.

– Тоді, схоже, у тебе теж з’явився таємний шанувальник! – зареготала подруга. – І смак у нього гарний, скажу я тобі! Ну ж бо, приміряй хутчіше!

– Не думаю, що мені слід приймати такий дорогий подарунок, – невпевнено сказала я, хоча сукня мені шалено сподобалася.

Тепер я розуміла Шейріс і те, що вона говорила про відчуття: «Це моя! Я відразу побачу її і зрозумію це!» От і я зрозуміла. Це без сумніву МОЯ сукня. Але думка про те, що я й гадки не маю, від кого вона, заважала радіти.

– Напевно, це від декана Байлерна, – підморгнула Шейріс, і я мимоволі здригнулася.

Якщо ми обидві подумали про те саме, може, так воно й є?

Хоча уявити собі цинічного і насмішкуватого лорда Байлерна, який став би купувати мені бальну сукню, було досить важко.

– Слухай, якщо ти її не надягнеш, то будеш повною дурепою! – бачачи мої сумніви, випалила Шейріс.

– Оце дякую!

– Ні, ну правда! Повернути її ти все одно не зможеш – відправник не позначений. Але піти на бал в сірій і дешевій сукні, а це диво залишити припадати пилом у шафі... Моє серце цього просто не витримає!

– Гаразд, я просто примірю, – підібгавши губи, сказала я. – Можливо, розмір взагалі не мій. І тоді всі обговорення стануть безглуздими.

Розмір виявився мій. Ще й як мій! Таке відчуття, що сукню саме на мене й шили! Ліф облягав, як друга шкіра, все підійшло ідеально. Мої не надто великі груди в декольте виглядали надзвичайно спокусливо і навіть відверто. Але сукня була настільки витонченою, що навряд чи в кого язик би повернувся назвати її непристойною. Пишні напівпрозорі верхні спідниці повітряною хмаринкою розходилися від талії, змушуючи її здаватися ще тоншою, ніж зазвичай. Я здавалася тендітною статуеткою чи лялькою, яку можна розбити від необережного дотику.

Очі мимоволі підлаштувалися під колір сукні і тепер теж здавалися бірюзовими. Я дивилася на себе в дзеркало і не впізнавала! Давно вже не бачила себе настільки гарно вдягненою! Хоча, поклавши руку на серце, ніколи. Навіть у Дарані я воліла носити  скромніші сукні, пам’ятаючи про те, що лише вихованка у благородної леді.

– Ти неймовірно виглядаєш! – заворожено дивлячись на мене, випалила Шейріс.

А я здригнулася, вражена гіркою думкою. Ось те, чого я так хотіла! З’явитися перед Ірмерієм на балу гарною та впевненою у собі. Щоб холодні очі востаннє забарвилися відблиском колишнього почуття до мене перед тим, як воно назавжди згасне.

Сумно посміхнувшись, я сказала:

– Напевно, це доля. Хто я така, щоб їй пручатися?

– Ось і правильно! – підсумувала Шейріс. Потім скинула мантію і встала поруч зі мною, задоволено дивлячись на наші відображення. – Нехай цілительки та магічки луснуть від заздрощів! Ми доведемо, що на військовому факультеті навчаються найкрасивіші дівчата!

– Ти невиправна! – я похитала головою.

– А навіщо виправляти те, що й так ідеальне? – весело помітила вона і підморгнула.

Я обняла її і чмокнула у щічку.

– Ти права. Виправляти в тобі нічого не треба.

– А тепер знімай, доки хлопці не побачили. Завтра ми маємо застати їх зненацька! – хитро всміхнулася Шейріс.

Я востаннє поглянула на своє відображення у дзеркалі, що здавалося нереально-гарним, і з неохотою почала знімати сукню.

Сьогодні в мене ще купа справ. Мама просила допомогти ввечері на заїжджому дворі, і я, звичайно ж, і не подумала їй відмовляти. Вона так рідко мене про щось просить. І нехай завтра з ніг валитимуся і повноцінно навіть балом насолодитися не зможу, але сьогодні зроблю все, що необхідно.