Темна Академія-4 - Марина Сніжна

– Які плани? – я насторожилася.

Декан здригнувся, тільки зараз, мабуть, усвідомивши, що був зі мною надто відвертим.

– Не переймайся тим, що тебе не стосується, дівчинко, – викарбував він і рушив до власного самохідного екіпажу. – Ходімо. Час повертатися до Академії. В нас з тобою ще сьогодні тренування.

– Ви будете в змозі мене зараз тренувати?! – вирвалося в мене недовірливе.

Він бігцем оглянув себе – у кількох місцях виднілися проріхи і кров, що виступила на шкірі.

– Дрібниці! – відмахнувся декан. – Жодної серйозної рани.

– Все одно… – невпевнено заперечила я. – Може, вам краще піти до лазарету?

Він зміряв мене таким нищівним поглядом, що я одразу замовкла.

Коли ми вже сиділи в екіпажі, що ніс нас назад до Темної Академії, лорд Байлерн сказав:

– Сьогодні мені доведеться поїхати до Сайдера. Пробуду там до дня відвідувань. Я попереджу лорда Фарміна, щоб займався з тобою за моєї відсутності.

Дивно. Я мала б зрадіти його від’їзду. Але серце чомусь стислося. Як не хотіла в цьому зізнаватися, цей чоловік розумів мене краще за будь-кого. Все, що відбувається в моїй душі, для нього відкрита книга. І нехай я ніколи не бачила від наставника особливої ​​теплоти, він завжди був чесним зі мною. Так, багато чого недомовляв, але не брехав в головному – в оцінці того, що я роблю чи про що думаю. Мій неупереджений суддя, справжній наставник.

Тепер, коли я сама відштовхнула від себе коханого чоловіка, мені як ніколи потрібне було відчуття чогось непорушного та сильного поруч. Того, на що можна було б обіпертися, щоб не впасти у прірву.

– Ти ніби засмутилася через те, що я їду, – почулося саркастичне. – А я гадав, що стрибатимеш від щастя і навіть екіпаж мені проломиш!

– Може, я встигла до вас звикнути, – я навіть не змогла зараз розгніватися на нього.

– Дивись, не закохайся! – продовжував знущатися лорд Байлерн. – А то я не Ірмерій Стайлір. Нікчемні людські дівчата, обтяжені моральними принципами, не надто мене приваблюють.

– Ну чому ви завжди такий? – все ж таки не витримала я.

– Який, мала?

– Нестерпний!

Він посміхнувся і потріпав мене по щоці, наче кумедного песика. Потім несподівано сказав:

– Я теж сумуватиму за тобою, дівчинко.

І вся моя злість на нього миттю вщухла. Навіть сльози розчулення набігли на очі. Я відвернулася, щоб приховати їх і тим самим уникнути нових знущань.

Але сьогодні щось докорінно змінилося в моєму ставленні до лорда Байлерна. Я, нарешті, намацала те, що він так успішно приховував від мене та інших. Не такий уже він жорстокий мерзотник, яким хоче здаватися. І що йому дійсно можна довіряти. Напевно, це відкриття – єдине хороше, що зігріватиме мене в наступні кілька днів.

***

– Гей, звідки в тебе кров? – зірвалося з вуст Лорана, щойно я переступила поріг кімнати гуртожитку, ще хитаючись після тренування з наставником.

– Кров?

Я навіть не одразу зрозуміла, про що він. Потім простежила за напрямом погляду і побачила, що форма трохи розрізана на грудях. Невелика кругла пляма в тому місці, якого торкнулося вістря клинка Ірмерія Стайліра. Дивно, що весь цей час я навіть про це не думала. Тепер же тупо витріщилася на кров, що проступила на одязі. Чомусь здалося, що це кровоточить зараз серце. Мотнула головою, відганяючи безглузді думки. Кров із ранки давно перестала йти. І що б не діялося в моєму серці, я не маю відкривати цього іншим.

– Дрібниці, – змусила себе вимовити якомога недбаліше. – Злегка зачепили на тренуванні.

Лорану явно хотілося ще про щось запитати, але при решті друзів він не наважувався. Шейріс же потягла мене в душову і там, захлинаючись від захвату, заговорила про день відвідувань. Останнім часом ця тема набувала все більшої популярності.

Цього дня в Темній Академії влаштовувався справжній бал, на який дозволялося приїжджати родичам та друзям. Звичайно, списки запрошених складалися заздалегідь та проходили ретельну перевірку. Шейріс дуже чекала цього дня. Вона шалено скучила за батьком. І я її чудово розумію. Якби мама не жила поруч, не знаю, як би витримала без спілкування з нею.

– Підеш зі мною сьогодні до Ферни? – запитала Шейріс із сусідньої душової кабінки.

– Навіщо? – намагаючись приховати тремтіння в голосі, запитала я.

Сама думка про те, що доведеться знову піти до приймальні ректора, вибивала з колії. Але мені доведеться, і не раз. Мої обов’язки листоноші ніхто не скасовував. Але до вечора я принаймні зможу себе морально налаштувати на це. Зараз же навіть думати не хотілося про те, щоб піти туди, де можу зіткнутися з ректором.

– Лін та Дора сказали, що в неї є каталоги, за якими можна замовити бальні сукні. І всі аксесуари для них. Доставка протягом чотирьох днів. Якраз за два дні до балу сукні прийдуть! Ну давай! Не хочу бути гіршою за всіх у день відвідувань. І тобі можна замовити сукню.

– Уявляю, які там ціни, – знехотя відгукнулася я. – Краще вдягну ту сукню, яку ти мені купила в Сайдері.