Темна Академія-4 - Марина Сніжна

– Я ж тобі казала, що варто перебрати цілу гору ганчір’я, щоб знайти справжній скарб!

– Ну, я б не сказала, що решта суконь – ганчір’я, – беззлобно заперечила я, з усмішкою спостерігаючи за нею.

Хлопців ми перед приміркою виставили за двері, щоб не побачили вбрання раніше часу. І тепер Шейріс передчувала, в яких захват приведе всіх завтра. Особливо своїх шанувальників.

Едвін за ці дні набрав обертів у залицяннях. Мабуть, Лоран теж втрутився у боротьбу і давав йому поради. Гадаю, швидше від нудьги і бажання дізнатися, чим все закінчиться. Та й він ніколи не втрачав нагоди позлити когось із нас. Цього разу позлити йому, мабуть, захотілося Крістора. Я ж без вагань остаточно прийняла бік рудого. Тим більше, що ми з ним останнім часом ще більше зблизилися завдяки спільним тренуванням.

Чарунчик виявився вибагливим наставником і розслаблятися нам не дозволяв. Але до декана Байлерна йому все ж таки було далеко. І я, можна сказати, відпочивала на його тренуваннях. Принаймні, ніяких каверз від нього не варто було очікувати.

Я з неоднозначними почуттями чекала на повернення лорда Байлерна. З одного боку, він просто майстер жорстоких випробувань, після яких я довго в себе приходжу. З іншого боку, декан не давав мені розслаблятися і надто багато думати про те, що завдавало душевного болю. Отже, я більше все ж таки раділа тому, що завтра побачу його. Та й на балу присутність наставника стане для мене підтримкою, хоче він того чи ні. Вже сама його міцна висока постать викликала відчуття надійності, непорушності.

Я вирішила, що на балу пробуду усього кілька годин, простоявши в куточку, а потім непомітно втечу звідти. До мене все одно ніхто не приїде. Мама сказала, що через день відвідувань на заїжджому дворі справжня запара. Вона крутиться як білка в колесі і навряд чи зможе вибратися. А більше до мене ніхто не повинен приїхати.

Парнісі я так і не написала про день відвідувань. Та й навіщо ворушити минуле? Наші шляхи з колишньою найкращою подругою назавжди розійшлися. Нехай так і залишається, хоча мені її дуже не вистачає.

Але щоразу, як думаю про Парнісу, найсильнішим почуттям є провина. І хоч фактично я не зраджувала подругу, і навіть зробила все, щоб цього уникнути, підсвідомо все одно відчувала себе зрадницею. Її чоловік відчував до мене пристрасть. Сподіваюся, звісно, що за ці місяці у нього все пройшло. Але я завжди пам’ятатиму про те, що він намагався зробити.

Пролунав обережний стукіт у двері, перериваючи мої невеселі роздуми. Шейріс одразу верещала, схопила мантію і швидко накинула на себе.

– Хто там? – невдоволено запитала вона.

– Доставили посилку для Летті, – долинув до нас роздратований голос Лорана. – Давай вже перевдягайся у звичайні речі! Набридло тут стирчати!

– Посилку? – здивовано перепитала я. – А чому Дейн мені нічого не сказав?

– Кур’єром доставили, – обізвався дроу. – Якщо негайно не відкриєте, ми її самі розкриємо. Цікаво ж!

– Тільки спробуй! – обурилася я і побігла до дверей.

Не встигли хлопці зрадіти, що їх видворення з кімнати скінчилося, як я вихопила у Лорана згорток, загорнутий у папір, і знову зникла за дверима. Замкнула їх і мстиво посміхнулася. Нехай ще трохи помучиться – йому корисно. Шейріс схвально підняла вгору великий палець.

Я з цікавістю дивилася на посилку, гадаючи, хто міг мені її надіслати. Адреса відправника не значилася. Навіть жодного штемпеля не було. Тільки моє власне ім’я і місце призначення: «Летті Тіррен. Темна Академія другого темного світу».

Може пояснення знайдеться всередині? Я про всяк випадок потрясла згорток, щоб переконатися, що нічого, що б’ється або є небезпечним, всередині немає. А то хто його зна! Раптом Кайла Дамінар гостинця надіслала? Або Шейн. Напевно, вони обидва досі мене ненавидять. Хоча, я чула, Кайла Дамінар цілком навіть непогано почувається в першому демонському світі. Кажуть, до Академії Таємних знань ще не поступила, зате при дворі з самим Зепаром закрутила роман. Схоже, швидко втішилася.

На предмет якихось магічних пасток посилку мали сканувати ще біля входу до Темної Академії. І все ж таки я не наважувалася відкрити її, сама не знаю чому. Посилка здавалася змією, що зачаїлася перед нападом. Здавалося, варто розкрити згорток, і в руку одразу ж вп’ються отруйні зуби.

– Давай я! – бачачи мою невпевненість, Шейріс вихопила посилку і почала швидко розв’язувати мотузки. – А то ти так до ранку відкриватимеш!

Я в якомусь заціпенінні дивилася, як подруга розриває папір і застигає при вигляді чогось ніжно-бірюзового, що переливалося різними відтінками блакитного.

– Це що? – із нерозумінням запитала я, схиляючись над пакунком.

Шейріс з якимось благоговінням витягла сукню, що лежала усередині пакета. І в мене перехопило подих!

Явно пошита на замовлення, за останньою модою, вона здавалася справжнім витвором мистецтво. Ніжна, повітряна, певною мірою навіть відверта, але не вульгарна.

Слідом за сукнею з пакета випала записка, і я поспішно схопила її. На ній гарним друкарським шрифтом був виведений напис: «Я думаю про тебе…»

І що це має означати?! Я кілька разів з усіх боків оглянула записку, але навіть натяку на пояснення не побачила. Хто мені це надіслав?