Мій нестерпний ельф - Настуся Соловейко

Я сиділа на страшенно незручній лаві біля кабінету ректора. З якого це дива йому взагалі мене викликати?

Навряд чи це пов'язано з навчанням. Всі іспити я склала на відмінно. От-от почнеться літо й мені вже підібрали місце практики.

Нічого захопливого, як на мене, перебирати папери в магічній канцелярії та ляпати печатки. Утім, навіть це, велике досягнення для дівчини, яка не є спадковою магинею.

Так, я проста людина, нічим не краща і не гірша за інших, проте, коли мені виповнилося двадцять два роки в мене прокинувся магічний дар. Хтозна-чому? В нашому світі це рідкість, здебільшого магію наслідують.

Що ще може бути? Може, книжку не повернула до бібліотеки? Тоді б мені просто прийшло нагадування.

Я глянула на секретарку, яка старанно перекладала документи з одного кінця столу на інший, імітуючи абсолютну зайнятість. Та мене не проведеш! Я бачила, як вона сховала любовний роман у шухляду, тільки но я зайшла до приймальні.

Я прочистила горло:

– Вибачте пані Розанно, а довго мені ще тут сидіти?

Вона відірвала очі від столу, і проговорила високим тонким голосом:

– Скільки потрібно, шановна моя панночко, скільки потрібно. Ви ж знаєте ректор дуже зайнятий, тож чекайте, – і повернулася до свого захопливого заняття.

Я скрипнула зубами.

Двері приймальні відкрились. У приміщення пружною ходою увійшов високий, стрункий блондин. Мені одразу закортіло вистрибнути з вікна, незважаючи на те, що це був третій поверх.

Я знала цього білоголового, а точніше білоокого. Так, так! Такого не забудеш! Правильні риси обличчя, повні губи. Його б можна було вважати гарним, якби не одне але.

Уявіть собі звичайні очі, а от замість кольорової райдужки абсолютна білизна, тільки чорний лімб і зіниці. Таке буває тільки в ельфів, як мені пояснила моя подруга Еллі.

Чим сильніший в ельфа дар, тим біліша райдужка.

Він глянув на мене і я ніби перенеслась на пів року назад. На шкірі виступили сироти. Знов відчула холод, біль і запах металу.

Я вже майже витравила ці спогади з пам'яті. Спогади про те як мене викрав маг – мегаломаніяк, качав з мене магію, добре хоч не вбив. Моїй однокурсниці Діані так не пощастило, вона не вижила, а Меггі зосталася без магії.

Про те, як мене тримали в полоні, я нічого не пам'ятаю, та це не зупинило цю бліду міль від того, щоб колупатись в моїй голові. Цей Льє, якщо я правильно запам'ятала його ім'я, був впевнений, що зможе витрясти з мене якусь інформацію.

Ельфи дуже сильні ментальні маги, з легкістю можуть заставити людину або мага зробити будь-що. Зчитують спогади й відчувають ментальні хвилі.

Під час допиту, я чесно кажучи, схилялась до того, що краще б мене ще раз викрав той божевільний, аніж дивитися у ці білі очища і відчувати як нутрощі стягує вузлом.

– Ви чините сильний супротив, – казав білоокий тихим приємним голосом – розслабтеся, дозвольте мені побачити, те що бачили ви.

Як пригадую аж руки труситися починають. Добре, що в нього так нічого й не вийшло і від мене відчепилися.

Пані Розанна аж підскочила на своєму стільці. Швиденько поправивши зачіску, вона пробекала найпривітнішим тоном:

– О, пане Бальмон! Доброго дня! Ректор на вас чекає, я зараз йому скажу!

Я стиснула кулаки від такого нахабства і вже хотіла щось сказати, коли заговорив блідий:

– Дякую вам шановна пані, та я почекаю. Бачу, що тут на ректора вже очікують, – він ковзнув поглядом по моєму лицю, звузивши очі – пані Флоро …Флоро Кіллі, чи не так? – Приємно вас знову бачити, вам дуже личить ця сукня!

Приємно бачити?! Сукня?! Як він взагалі пригадав мене?

Шкода, що не можна стати невидимкою. Чи може, він збиткується з мене? Цій сукні вже років сто, із темно-синьої вона вже давно перетворилася на незрозуміло блакитну, до того ж мені довелося розширити її магією, тож іноді це помітно.

В мене почали горіти щоки від сорому.

– Добрий день, пане головний слідчий! – це єдине, що я добре запам'ятала про нього. Його посаду.

Я не збиралася дякувати за сумнівний комплімент, хто взагалі робить компліменти незнайомій дівчині?

Він уважно роздивлявся моє лице. Тільки не знову!

– Перестань на мене витріщатися! – закричала подумки.

– Тож панночки, якщо ви не проти, я почекаю доки ректор прийме пані Флору.

Секретарка розтягнула губи у догідливій посмішці, підскочила зі стільця й понеслася до кабінету начальника.

Ельф сів поряд зі мною. Ще цього не вистачало! Не міг сісти на сусідню лаву?!

– Ви занадто напружені, пані Флоро, я не збираюся робити вам нічого поганого, – проказав ввічливим тоном.

Та щоб ти закис!

– Я ні про що таке і не думала! – відповіла роздратовано.

– Правда? – він перевів свої жахливі очі на мої все ще стиснуті в кулаки руки.

Я й сама не помітила, що вчепилася в сукню так, що аж пальці побіліли.

– Яке вам діло? – вибухнула я – і взагалі, ви могли б сісти подалі від мене?

Вийшло грубо, та мені було все одно.

Він встав і всівся навпроти. Стало тільки гірше.

– Вибачте, якщо потурбував вас, та я завжди думав, що сидіти на іншому кінці лави від молодих вразливих панночок не заборонено законом.

Точно! Він просто знущається з мене!

На щастя повернулась пані Розанна і запропонувала мені зайти.

Я ще ані разу не була в кабінеті ректора, тож мене неабияк вразила показна розкіш, що панувала навкруги.

Меблі з магічного дерева! Бачила такі тільки на картинках у журналах. Висока стеля прикрашена світильниками у вигляді кригів – це такі крилаті коні. Панорамне вікно на всю стіну, одним словом кричуще!

Цікаво, це взагалі законно?

В тому підвалі який академія виділила моєму факультету в деяких місцях штукатурка облупилася, а тут, ти диви, шовкові шпалери!

Мене аж перекосило від злості. Сьогодні точно не мій день.

Ректор, маленький, товстий бородатий чоловік, на вигляд йому можна було б дати років сто, та думаю, насправді він старший, уважно роздивлявся мене чіпкими чорними очима. Звали його Ольвін Готьє, маг-абсолютник, військовий у відставці.