Темна Академія-4 - Марина Сніжна

І я дійсно гадала, що зможу спокійно дивитися на його зближення з іншою?! Яка ж я була наївна! Настільки наївна, що хотілося одночасно плакати та істерично сміятися.

Погляд ректора нарешті ковзнув по тому неподобству, що панувало у приймальні. Щоправда, при вигляді начальства адептки стримали свій запал і стали поводитися спокійніше. Втім, я анітрохи не обманювалася на їхній рахунок. Варто Ірмерію знову зникнути за дверима, як відновиться колишній ґвалт. Залишалося дивуватися витримці Ферни!

Про Ферну та решту адепток я думала лише з однієї простої причини. Щоб не допускати інших думок. Не замислюватися над тим, що Ірмерій та Лаурна щойно провели купу часу наодинці. І чим саме вони займалися.

Обличчя ніби обпалило, коли погляд ректора зупинився на мені. Очі, до цього холодні та байдужі, стали колючими. Навіть колір змінили. Вся зелень з них зникла. Залишилася глибока, наче вир, синява. Неймовірно гарне видовище, але не менш болюче. У його серці не залишилося до мене жодного доброго почуття. Лише холод.

Ми дивилися одне на одного лише кілька секунд. Потім він повернувся до Лаурни і своїм мелодійним голосом запропонував проводити її до гуртожитку.

Я нервово смикнула стрічки мантії. Горло наче перехопила чиясь чіпка рука, що заважала повітрю вільно проникати в нього. Відчуваючи, як пекучі сльози невблаганною лавиною насуваються на очі, дивилася на те, як Ірмерій веде свою обраницю до виходу.

Він не озирнувся жодного разу. Напевно, тільки тоді я усвідомила остаточно – це все, кінець. Більше між нами й справді нічого не буде. Ніколи. Залишаться лише спогади та сумніви: чи правильно я вчинила.

Ні, не треба про це думати! Не зараз... Інакше я збожеволію. Почну кричати. Трощити все. Плакати. Випущу назовні те, що зараз коїться всередині.

Вереск Шейріс повернув мене до реальності. До світу, де все просто. Де немає гарячих пристрастей і душевних мук. Світу, де адептки готові одна одній горлянки перегризти через гарну сукню.

– Ось вона! Моя! – захлиналася криком подруга.

Я повільно подивилася вниз. На сторінку каталогу, де пальчик Шейріс з ніжністю гладив чудову сукню насичено-синього кольору.

Демони! Новий укол у серце змусив надривно зітхнути. Синій! Той самий колір, який щойно так пекуче вразив мене. Сукня такого ж кольору, як очі ректора, позбавлені звичного зеленого відтінку.

Нічого не пояснюючи, я прохрипіла:

– Дуже гарна, – і кинулася геть.

– Гей, Летті, ти куди?! – почувся позаду спантеличений вигук подруги.

– У мене ще багато справ, – задихаючись, відгукнулася я.

Мною володіла лише одна думка. Знайти затишний куточок і наридатися вдосталь. Де завгодно! Тільки б подалі від усіх! Щоб ніхто не заважав. Не ставив ніяких запитань. Не провертав щоразу ніж у серці, сам того не усвідомлюючи.

Ноги самі принесли до саду. До білого павільйону, що вже одного разу став свідком моєї сповіді.

Зараз, коли погода значно погіршилася, мало хто сюди заходив. І я зраділа, що моя несприйнятливість до холоду вперше виявилася по-справжньому корисною.

Сівши на мармурову лавку, закрила обличчя руками і нарешті дала волю сльозам. Вони лилися і лилися просто нескінченним потоком. Я й не підозрювала, що в мені накопичилося стільки сліз. І тільки здавалося, що вони, нарешті, припиняться, як знову в голові виникали холодні сині очі, і я знову плакала.

– Залишилося менше тижня, Летті, – шепотіла я собі. – Менше тижня. Потім він поїде разом із Лаурною до палацу верховного правителя. Оголосять про заручини. Хтозна, може, більше він і не повернеться до Темної Академії. Король Гармін, поза сумнівом, захоче ввести свого наступника в курс усіх справ. У нього залишилося не так багато часу. Якщо я не бачитиму Ірмерія, мені ж стане легше, правда?

Рука сама намацала прихований тканиною кулон на грудях, і серце жалісно занило. Легше не стане! Не треба себе обманювати!

Звичайно, з часом я змирюся з думкою, що назавжди його втратила. Але туга нікуди не піде. Щось мені підказувало це з безжалісною впевненістю.

Я маю бути сильною!

Як не було важко, я зупинила готовий виплеснутися з мене новий потік сліз. Підняла голову до свинцево-сірого неба. Мене втішатиме думка, що він щасливий. Що він піднявся так, як не міг і мріяти.

Яка зараз година?

Я здригнулася, зрозумівши, що повністю втратила відчуття реальності. Але навіть це не змусило піднятися і залишити свій відлюдний прихисток.

Довго ще сиділа і тупо дивилася в далечінь, намагаючись зрозуміти, що тепер робити зі своїм життям. Де знайти в собі сили?

Коли я, пропустивши обід, вирушила на заняття з «Прикладної магії», дзеркало в холі без будь-яких прикрас відобразило змарніле обличчя з почервонілими очима.

Я підняла підборіддя вище і начепила легку усмішку, щоб прибрати цей образ жертви, глибоко неприємний мені. Я не жертва! Я сама зробила вибір. І обов’язково знайду в собі сили жити далі з його наслідками.

***

До дня відвідувань лишився один день. Шейріс вже прислали вибрану нею сукню, і подруга була на сьомому небі від щастя. Надівши її і переконавшись, що виглядає, як королева, подруга не приховувала гордості: