Меланка - Нора Нойс

Чортівня! Просто, якась чортівня. Я не те що в сказі. Я розгублений, бо Меланка або вдає, або справді не знає хто я такий. Та вона і Кая чомусь не впізнає. От, це і дивно. І трохи заспокоює.
Ще мене просто плющить від емоцій і почуттів до неї. Я відчуваю кожною частинкою своєї душі, що вона моя. Моя істинна і моя доля до кінця днів.
Зараз, коли ми на Ренарі, я й думати не думаю про Яну. І коли щойно дивився на неї, не відчув зовсім нічого. Від слова - зовсім. Просто дівчина і все. Дівчина, яка щось приховує. О, це я точно знаю.
Проте, розпитувати зараз не маю зовсім ніякого бажання і сили. Бо відчуваю, ще б пару хвилин і я б точно зірвався. Почав теліпати Яну, вибиваючи правду. А воно мені потрібно...? Правильно - ні. Потрібно подумати і провітрити мізки.
За роздумами і внутрішніми терзаннями я й не помітив, як дійшов до палацу короля. Мого друга, якого я не бачив стільки часу. Аж дивно. Таке відчуття, що всі мої роки до моменту потрапляння на Землю, проходили, наче в іншому житті. Іншій реальності. Зараз, дивлячись на цю королівську розкіш, швейцарів ( як говорять на Землі), я не можу повірити, що колись був частинкою цього життя.
У своїх порваних джинсах і білій футболці зовсім не вписуюся в цю атмосферку. Ніколи б не подумав, що так швидко звикну до іншого життя. А з народження звичні для мене речі, стануть дикими.
От, якого чорта біля входу маринувати цих бідних хлопців. Ще й на спеці. Невже пани самі не можуть відчинити собі ті двері? Просто дичина. Хууух. Щось мене плющить. І це насторожує. Напевно, мені потрібна адаптація, невеличка. Щоб знову влитися в цей ритм.
Відігнавши ці думки з голови, йду до Олофа. Він був, є і залишиться моїм другом. Який завжди підтримував і розумів мене. Ще з дитинства.
На вході швейцари — дракончики дивляться на мене насторожено, проте мовчать. Ясне діло. Відчувають, що перед ними старий, пошарпаний життям дракон.
- Олофе! - кричу, відчинивши двері його спальні.
Хм. Проходжу без перешкод і заперечень. Аж приємно стало, що мій індивідуальний дозвіл на вривання у святая-святих ще досі діє.
- Де ти, старий?
Обійшовши вітальню, спальню і всі балкончики, Олофа не виявляю. І де його понесло, цього старого пройдисвіта.
Зараз, коли я побачив наскільки мало можуть прожити люди, наш з Олофом вік здається просто фантастикою. Дві тисячі років...Відчуваю себе стариганом.
Близько години я бродив всіма визначними місцями, в яких міг тусуватися мій друг, але ніде його не було. Що за фігня? І де його носить?
Вийшовши на вулицю, і піднявши голову до неба, то одразу ж прифігів. Якого чорта?
В небі літали десятки драконів. Олоф відмінив заборону? Цікаво. Хоч я її й ніколи не виконував, але цікаво. Чому він так перекроює свої ж закони?
- Декараю! Декараю!
Ооооо, тільки тебе не вистачало. Продовжую свій шлях, по-чорному вдаю, що я глухий, німий і не Декарай.
- Чекай! Декараю!
Обігнавши мене, Еліс заглядає в мої очі з такою щирою радістю, що я відразу ж відчуваю себе повним відстійний гівном.
- Світлого дня!
Не встигаю вимовити, як моя недонаречена висне на моїй шиї, цілуючи в щоки. От! Що за чорт?!
Відриваю цю малу п’явку від себе і ставлю на землю, притримуючи на витягнутих руках, щоб знову не рвонула в наступ.
Відчуття просто жахливі. Мене, наче викручує з середини від огиди. Навіть від того, що я досі доторкаюся до іншої жінки. Не до пари.
Ось тобі і істинність, у всіх її проявах.
- Декараю, я тебе так чекала. Я знала, що з тобою все добре. Ніхто не вірив, але я знала...
- Чекай! - обриваю її на пів слові, бо слухати її голос на високих нотах, просто нестерпно. - В мене є пара, тому я розірву наші заручини.
Ось так. Просто почав з головного, щоб не розтягувати це сумнівне задоволення.
Відпустивши її, я демонстративно покрутив рукою, щоб вона змогла краще розглянути відмітку істинності. Але здається, щось пішло не так. Оскільки ляпас, який обпік мою щоку був, як мінімум, несподіваним.
- Як ти міг! - викрикнула вона, стиснувши кулаки.
Це, що, щойно, було? Я не те, що втратив мову, я просто завмер не розуміюче витріщаючись на неї. Що в чорта, я міг? Це про що вона?
- Ти не в собі! - зібравшись, відповів.
А оскільки сенсу продовжувати цю дурну розмову не було, я розвернувся і пішов. Оце, мене ще в істинності не звинувачували. Дурна дитина! Якщо в її голові була краплина клепки, вона б знала, що таке заклик істинності і що ти на це ніяк не впливаєш. Звичайно бували випадки, що пари, які і без того були духовно, емоційно близькі, пройшовши обряд істинності і виявлялися парою. Але - це або випадковість, або вони тому й були парою, що відчували первинний потяг один до одного, а обряд тільки це підтвердив. Але це було ще за дідів прадідів. Коли в них ще було тих пару каменів істинності. І от зараз, судячи по моїй мітці, Олоф активує перші родові святилища.
Скільки ж я пропустив...просто не вкладається в голові, що він таку роботу провів всього за рік моєї відсутності.
Через годину моїх бродіть лісами я вийшов до океану. І яке ж було моє здивування, коли над самим обривом я побачив дві одиноких фігури. І не просто фігури...Сконцентрувавшись і напруживши зір, я впізнав свого друга, який притискав до себе якогось хлопця, погладжуючи по спині. Що в чорта відбувається?