Меланка - Нора Нойс

Оце справи. Я просто в “шокови”. Я в дикому шоці. І що робити?! Після швидких оглядин, просто афігезного замку Меланки, я всіма правдами і не правдами відпросилася в неї. Правда сказала, що погуляти, а сама на всіх парах рвонула на інший континент. Довелося впрошувати місцевого таксиста, що гроші точно будуть, на тому кінці. Добре, що тут ще хоч якийсь, але дефіцит жінок підтримується. Коротше, користуюся нагодою, поки є можливість.
- Давай швидше! - підганяла я його. - Плетешся, як черепаха!
І це при тому, що ми летіли повітряним судном, а не каретою по ямах товчемося. Що не можна включити десяту передачу, здійснити квантовий стрибок?! Явно Декарай у своїх розповідях переоцінив можливості ціанського технічного розвитку. А саме з чорношкірим ціанцем я і летіла. Назад викличу драконячу службу таксі. Може, вони швидші!
- Яка нетерпляча відьмочка, - буркоче собі під ніс цей чорношкірий паразит.
Явно говорить достатньо голосно, щоб я його почула.
- Тебе куди доставити, то?
“ Доставити!!!”.
Злісно зиркаю на цього неотесаного представника чоловічої статі, а сама стримуюся з усіх сил, щоб не почати ставити його на місце. Проте, не ризикую. Як-не-як, я ще не знаю, яке на Ренарі відношення до відьом. Та й про ціанців я знаю відносно мало. Тільки те, що встиг мені розповісти Рай. А він і сам мало що знає. Оскільки, не пройшло і декількох тижнів з їхнього прибуття на Ренару, як його самого Кай викрав і відволік непритомного на Землю. З його слів я тільки дізналася, що ціанці зчитують енергетичні потоки з кожної живої істоти, а також вміють керувати ними. Тому, мені не хочеться в одну секунду бути паралізованою, або валятися у відключенні.
Ще він мені розповів історію, як іншопланетянини йшли на штурм вогняного континенту. І як королю Олофу вдалося домовитися про нейтралітет. Тому, ХЗ, що в їхніх головах. Цих чорнооких ціанців.
- Мені потрібно до Кирила. Вези мене прямо туди.
Після мого уточнення ціанець прищурився, але промовчав. Ну і добре. Нехай помовчить краще і знає, що я не проста пташечка.
Вдруге за сьогодні біжу доріжкою до королівського замку. Проте зараз прямо на всіх парах. Мені терміново потрібно порадитися з Юлею і розповісти їй про амнезію нашої рудої подружки. І як оминути інформацію про коронацію малої засранки. Коротше, плітки наше все!
Коли йду уже знайомими коридорами, мене навіть ніхто не пробує зупиняти. Ну і добре. Напевно, про мене уже розпорядилися.
- Яна?!
Різко гальмую, оскільки наштовхуюся на Луку.
Хм...Так дивно бачити нашого Земного колишнього короля. Який зрікся престолу в користь Микити. Але і той злиняв із Землі. Аж смішно, якщо чесно. Династія Санду так кровожерливо намагалася втримати владу у своїх руках, що аж двоє їхніх синів просто злиняли від свої обов’язків. На іншу планету, прошу підмітити. І тепер там править їхня невістка. Ха-ха-ха!
- Лука! - відповідаю його ж тоном.
Ще шістнадцять років тому, мені запам’ятався цей його специфічний тон розмови. Правда зараз він більш розслаблений і живий, чи що?
Дивно, що вампір не впізнав мене. І по-другому колу познайомився. Хоча, з якого дива йому пам’ятати подружку дівчини його брата? Так, другорядний персонаж.
- Ти знову тут?! - якось здивовано питає, наче надіявся мене побачити наступного разу на другий рік. І то на Різдво. От, королівська нахабна морда!
Схрестивши руки на грудях, пропалюю його гнівним поглядом.
- Так! - фиркаю. - З’явилися термінові справи. Маю поговорити з Юлею.
- А її немає... - тягне він. - Вона з чоловіками поїхала.
Оце...навіть не знаю, як виразитися. В голові пролітають самі пі-пі-пі.
- І що робити? - розгублено питаю, наче Лука має точно знати відповідь.
Що тут питати? Потрібно летіти назад...А що ще робити?
- А тут немає ніяких там мобілок, щоб їй зателефонувати? - з надією, питаю його.
А цей паразит бере і задоволено либиться.
- Звичайно, є!
Ого! Круто. Не так все й пропащо, як я думала.
- Дай номерок! - одразу ж хапаюся, за цю можливість.
Від передчуття навіть подаюся вперед, заглядаючи в його карі очі.
Лука в свою чергу схиляє голову на бік, від чого ці його чорні кучері плавно пружинять. Хм. А раніше він завжди носив короткі стрижки. Певно, статус не дозволяв.
- Записуй!
От, він знущається!
На чому я маю, в дупу, записувати?!
- Де у вас можна купити мобілку?! - сичу через зуби.
Ну чесно! Я і так тримаюся, як можу. А він ще й знущається!
- Гроші є? Можемо зганяти в магазинчик.
І сміється! Просто ірже з мене. Хууууух. Тримайся, Яночко! Ти спадкова, розумна, виважена відьма. Нам не можна зриватися.
От, чорт! Відчуваю, як хвиля тепла піднімається з самих глибин мого організму і вже скупчується в районі грудної клітини.
Ну нічого собі. На Землі це відчувалося, як маленький спалах, чи самозапал вогнику. А тут....Та я прямо відчуваю велику хвилю, яка зараз точно щось та й знесе на своєму шляху.
Тому від гріха подалі відштовхує цю кучеряву скотину зі свого шляху і влітаю в перші кращі двері, які опиняються на моєму шляху. Дизайн розгледіти не вдається, бо його в ту ж секунду змітає ударною хвилею, відносячи в стратосферу, так точно.
- Оце, срань!
Чую як гарчить за моєю спиною вампір. Оооо, тепер тобі не весело?!
Розгублено розвертаюся до цього вампірюги. Якщо чесно, сама не розраховувала, що мене так прорве. В прямому розумінні цього слова. Якщо на Землі я могла максимум знести вікно чи влаштувати маленьке цунамі, то на магічній планеті мої можливості зросли. Як і моя вибухонебезпечність. Потрібно ще й браслетиків докупити. А то не хочеться примочити якогось принца місцевого.
Не встигаю додумати думку, як чую якийсь підозрілий тріск.
А ще за секунду мене різко висмикують із зруйнованої кімнати, яка вирішує остаточно самознищитися. Стіни, підлога і все, що ще трималося на соплях, летить вниз. А на місці кімнати утворюється порожнеча.
- Ем... — шоковано тягну, оскільки лежу на вампірі, який намагається спопелити мене своїми червоними очима.
Це що зуби? Невже покусає мене?
- Я заплачу? - питаю.
Ну правда. Я звичайно обіцяю...Хоча... ані грошей, ані золота, чи діамантів в мене немає.
- Ще й як заплатиш! - сичить він. - Можеш вже починати!
- Платити?
- Плакати!