Меланка - Нора Нойс

От, срака! Не довго я веселився. І коли мене самого скрутило, я навіть поспівчував дракону.
Відчуття були такі, наче всі мої нутрощі перемололи в м’ясорубці. Боляче і образливо.
От, срань!
Що в чорта відбувається?
- Кай! - хтось там покликав мене, проте я не мав ні бажання, ні сили аналізувати, хто саме.
Зараз я намагався зменшити цей біль. Він точно був ментальним, а не фізичним.
Але я ніяк не міг проаналізувати, що вже говорити про “усунути його”... Ооох. Такого я ще жодного разу в житті не переживав. І це точне не ментальний чи енергетичний ціанський вплив. При ньому більше страждає мозок. І це відчутно. Спочатку голова, а далі те, на що саме тобі впливають.
А тут....Всю мою грудинку наче зажувало в чорну діру безнадії. Відчуття такі....фізично боляче, від душевної болі. Невже від такої можна, навіть, померти?
Чомусь саме така думка прийшла в голову? Від душевної болі можна померти...
- Все? Тобі краще?
Оооо, так. Я так задумався про ці думки в своїй голові, що й не помітив, що мене попустило. Різко, як і хапнуло.
- Так! - прохрипів, зиркнувши на дракона.
Той, якогось чорта сидів і дивився в одну точку. Здається і він відчув ті емоції.
Цікаво, що це таке було, оскільки більше нікого не ковбасило так, тільки нас з побратимом моїм лускатим.
А скласти два плюс два вже кожен зміг. Річ в нашій істинній.
Хоча всі наші канали були цілими і не пошкодженими. Як мої, так і Декарайові.
- Ще далеко?! - неочікувано гаркнув дракон.
- Пару хвилин і приземляємося! - відзвітував пілот.
Дивлячись на його смикані рухи і різкі короткі видихи, з драконом коїлися ті ж емоції і почуття, що і зі мною.
Відчуття фатальної помилки і безвиході, просто збивали наповал. Хотілося вистрибнути з шатла і бігти перед ним. Оскільки відчуття тривоги так і підганяло в спину.
Я б звичайно цього не зміг провернути. А от Декарай, який почав розходжувати туди — сюди, наганяв ще більшу паніку. Якщо він зараз звалить, а мені доведеться трястися в кораблі, я його приб’ю. Бо відчуваю, що там, на Ренарі, відбувається щось, що змінить наші життя, а може й долі.
Тому, коли корабель приземлився, не потрібно пояснювати хто перший стовбичив біля закритих дверей.
Під злісне сопіння Декарая і мої намагання виглядати менш — більш спокійно ми ледве дочекалися, коли ці чортові двері з равликовою швидкістю піднімуться.
Хууух.
- Кай!? - здивовано викрикнула Рада.
Вона схвильовано дивилася на мене. Наче не вірить, що це дійсно я.
А на руках в неї сиділа така ж рудоволоса відьма. Своїми зеленими очима пропалюючи мене наскрізь.
- Звідки в тебе дитина?!
Ляпнув перше, що спало на думку. Ну серйозно. Коли я полетів з Ренари, Рада тільки вибрала собі чоловіків. Та й не схожа вона ані на Арса, ані на Даніеля. Може трохи на Дена. Але ні! Це викопана руда відьма, як і п’ять інших.
- Тобі детально описати?!
Удар по плечу різко привів мене до тями. Арс, підійшовши до Ради, забрав в неї дитину. І чия це дитина?
- Ахахах. Давай познайомлю вас.
Я різко смикаюся від цього голосу і дзвінкого сміху, забуваючи про все на світі.
Меланія!
Вона швидко йде в нашу сторону, широко посміхаючись Яні.
Просто не вірю очам.
Груди стискає з такою силою, що я голосно видихаю.
Навіть не знаю, що я маю відчувати, оскільки всі мої рецептори налаштовуються виключно на рудій демониці.
- Мамо! - підійшовши до нас, вона звертається виключно до Ради.
На мене навіть не дивиться. Що за чорт?! Але і на Декарая вона також не реагує. От, зовсім ніяк. Наче ми в числі сірої маси, яка снує туди — сюди.
- Знайомся. Це Яна. Родова відьма.
Рада, як і її чоловіки, здивовано стріляють очима в нашу сторону. А Арсайла і зовсім рота відкрив від подиву.
- А це моя мама — Рада і її чоловіки Даніель, Ден та Арсайла.
Продовжує знайомство.
- А це наша маленька королева Селін — вказує на малу руду.
Яка в біса королева?! Що відбувається?
- Меланіє! - гаркає Декарай, підвищивши голос.
Просто не витримує.
Наче в сповільненій зйомці вона повертається до нього. Здивовано хмуриться. Розглядає, наче не впізнає.
- Ми знайомі?