Меланка - Нора Нойс

- Рухайся, давай! - штовхає мене в плече цей ціанський придурок. - Ми через тебе і так день втратили.
Чому саме через мене, я в душі не чаю, як би сказала Яна. Але так! Потрібно було підготуватися до вильоту. Зібрати деякі речі. Хоча не знаю навіть, нащо вони мені, проте залишати все нажите на Землі за рік, не хотілося. В мені наче ностальгія прокинулася, чи що?
Ще й багато Яниних речей в мене залишилося. Вирішив і їх прихопити. Бо, як виявилося, ця руда сучка психанула і залишила тут свого батька. Добре, що відьму не забула прихопити з собою.
Якщо чесно, цей день дався мені дуже складно. Емоційно і морально виснажливо.
Коли на моїй руці з’явилася шлюбна мітка, я розумів, що дороги назад немає. І мені доведеться летіти на Ренару. Яким чином і коли, - це вже було інше питання. Спочатку я сподівався, що корабель за повітряними прилетить не так швидко, а згодом взагалі задумувався над тим, щоб нікуди не летіти. Залишитися тут. Не бачив причин повертатися. Тут в мене була цікава робота, яка приносила непогані гроші. І дівчина, яку я кохаю. Я почав обживатися і це мені подобалося. Цей спокій і затишок.
Проте, моя істинна перекреслила всі ці плани. Чоооорт. Ще й Яну з собою забрала. На чорта вона їй здалася?! Хіба, якщо для того, щоб відомстити мені. Зробити боляче. Змусити мене хвилюватися.
Визнаю! В неї це чудово вийшло. І як би я не хотів повертатися на батьківщину, зараз я сідаю на корабель. Десь там моя дівчина. Розгублена, можливо навіть налякана. І я повинен знайти її.
- Арс! А де Меланка?
До нас з корабля вибігає схвильований Ден.
Так незвично бачити його не в ролі секретаря Олофа, а чоловіком Арса і Ради. Та й взагалі незвично їх всіх бачити. Вони, наче віддзеркалення мого попереднього життя. Таке відчуття, що все це було не зі мною.
- Полетіла перед вами — фиркає дводушник, обнімаючи чоловіка.
- Як полетіла? Чому...Декарай!?
О, Алілуя. Я помічений. А так хотілося тихо пройти повз них і загубитися в натовпі ціанців. Хоча і це звучить смішно, дивлячись на те, що я єдиний рудий світлошкірий між темношкірими прибульцями.
- Так, так! Світлого дня! - підходжу до Дена, тиснучи йому руку на манер Землян. Він і сам в нас родом із Землі. Тому не розгублюється.
Тільки цей ревнивий погляд вовка...Боги, наче я зібрався спокусити його чоловіка. Від гріха подалі і від ревнивого дводушника, який аж сопить з нервів, забираю руку.
- Олоф тебе всюди обшукався. Ми думали з тобою щось сталося. Всі на вухах стояли. Навіть твоя наречена досі не місця собі не знаходить. Все питає, чи є якісь новини щодо твоїх пошуків.
Бліііііііііііін. Наречена?! Чортова наречена! Як я міг забути про неї?! Еліс. Донька ділового партнера, як би сказали на Землі. Моя сім’я не з найбідніших на Ренарі. Батько має землі, на яких вирощує земляні культури. Батько Еліс також займається бізнесом. Тільки іншого роду. Він винахідник. Досить успішний, мушу сказати. От наші батьки і заключили цей договірний шлюб між нашими сім’ями. Не можу сказати, що я був проти. Оскільки Еліс подобалася мені завжди. Як і я їй, наскільки розумію, раз ще досі вона хвилюється за мене.