Меланка - Нора Нойс

Музика продовжувала бахкати дуже голосно. Що здається відбивалася відлунням в самій голові. Я навіть застиг від розуміння, що Меланія дійсно може виявитися моєю істинною.
В душі одразу ж з’явилося незрозуміле відчуття легкості і щастя. Чому? Не знаю. І не розумію свої почуття.
Зараз я невідривно дивився на двері, які ведуть в туалет і думав, якого чорта Яна вже хвилин п’ятнадцять не виходить звідки. Що, скільки, можна там робити?
Хвилювання, чи може й паніка накотили на мене в ту ж секунду. Відчуття небезпеки, яке охопили мене, змусили рвонути в жіночий туалет.
- Яна! - покликав, відчинивши двері.
Не вриватися ж мені в святая — святих жіночого царства.
Проте ніхто не відізвався і вже, запанікувавши по-справжньому, я все ж таки увірвався у вбиральню.
Сказати, що я був в ступорі, це нічого не сказати. Її тут не було. Але де ж вона?
Вибігши на танц майданчик, я постарався виловити її образ серед танцюючих. Але її тут точно не було. Людей на майданчику було дуже мало, тому й шукати не довелося.
Де вона? Щось з нею сталося! ЇЇ викрали!!
Все, що пульсувало в моїй голові.
Потрібно бігти і шукати її. Але до кого звернутися?
Не знаю, що відбувалося в моїй хворій голові, але я рвонув до Кая. Цього придурка, в якого постійно в надзвичайних ситуаціях знаходилася вдала ідея.
Сказати, що біг, це нічого не сказати. Я стримувався з усіх сил, щоб не перетворитися і не полетіти.
Вже на підході до його будинку я зрозумів, що щось не так.
Світло горіло у всіх кімнатах і в будинку відбувався явний переполох.
Своїм покращеним слухом я добре чув крики, лайку і звуки падіння якихось предметів.
Та, коли я відчинив двері, то й не уявляв, яку картину застану.
В передпокої якогось чорта бігали туди — сюди голі дівки. Вони голосно верещали і, здається, шукали свої речі.
А от Кая, який, до речі, також був в одних трусах, по морді гамселив високий русявий чоловік.
Виходу не було, тому я швидко підбіг до них і відштовхнув цього чоловіка від Кая.
- Арсайла? - видихнув, коли побачив його перекошене від злості обличчя.
Арсайла дивився на мене всього пів секунди і наступний удар я вже відчув на собі.
- Ах ти! Ще одна скотина!
Що? Як? І за що? Всі ці питання пронеслися в одну секунду, коли я намагався ставити блоки і не давати себе так сильно гамселити.
- Арсайла! Досить! Заспокойся, вже!
Удари припинилися, коли Кай почав відштовхувати Арса вже від мене.
Нічого не розумію. І це починає бісити. Якого чорта Арс тут робить? На Землі? Ще й гамселить Кая. І мене...
- Арсайла, ти на Землі... - тягну шоковано, бо здається до мене починає доходити.
Але ні. Щось не дуже.
- А де мені ще бути? — Гарчить двохдушник. - Краще б її чоловіками виявилися вже наги, аніж такі кінчені тварюки, як ви!
- Ми? - видихаю.
О, так! Я вихопив найважливіше з усієї цієї промови.
Дівки нарешті перестали кричати і побігли на вихід, а я вражено втупився на Кая.
Всю його руку обвивало шлюбне татуювання. Таке ж, як і моє.
О, ні! Цього не може бути. Тільки не Кай. І тільки не побратим.