Меланка - Нора Нойс

Коли на моїй руці з’явилася ця шлюбна мітка, я просто не міг повірити своїм очам. Ні....Не може бути. Я не міг повірити, що це відбулося, насправді, зі мною.
- Аххахааххаха
- Котику, ти чого? - запитала здивовано блондинка, оглянувшись на мене.
Так, я також не пам’ятаю твого імені, киця. І те, що я зараз беру тебе раком, сміючись, як ненормальний, ще більше додає комічності ситуації.
Ооооо, ні! Я просто вийшов з неї, не закінчивши. Якщо чесно - бажання просто впало в прірву. Глибоко і надовго.
Як? Як, чорт візьми, мене спіткала доля мого племінника. Це ж сюр якийсь.
Ще рік тому ми летіли завойовувати Ренару, бо там десь була істинна Андерса. А зараз я й сам потрапив на цей гачок.
- Ей, ти куди?
- Давай закінчимо іншим разом? - навіть не дивлячись на неї, запропонував.
Звичайно ж, що цього іншого разу вже не буде. Але мені зараз не до пояснень.
Накинувши халат, я пішов на кухню.
Чорт! Чорт! Чорт!
Що взагалі й якого чорта відбулося?!
Ось так, живеш собі спокійним життям, з для на день чекаєш на корабель з Ренари, щоб повернутися додому. І тут БАХ. І ти вже одружений на віки — вічні чоловік.
- Козел!!!!
- Ой! Я тебе прошу...
Це я вже говорю в пустоту, бо ця мала, гримнувши дверима, пішла в небуття.
Точно, треба глянути, звідки мені таке щастя привалило.
Яке я дурне..Звичайно з Ренари. А звідки ще?
Хууууух. Ну добре хоч не доведеться завойовувати нові планети.
А те, що цій малій дев’ятнадцять років, навіть добре. Хоча...Звідки мені знати, що за дракониця там мене чекає...?
Аааааа.
Якщо судити по моїх спостереженнях і розповідях небайдужих, яким пощастило зустріти своїх істинних, то це щастя неземне і казка. Повне порозуміння і кохання на все життя. Багато ванілі і рожеві поні на веселці.
В такому стані я пробув пару днів. Зідзвонився декілька разів зі своїми хлопцями, щоб дізнатися про ситуацію. Та й усе. Сидів, думав, їв, пив і спав. Щось до кінця не міг налаштуватися, що я вже не вільний ціанець. А одружений поважний чоловік. Це з одного боку хвилююче, а з іншого лякаюче. Бо я ще досі не відчув цього славнозвісного тяжіння — притяжіння. Пристрасті і непереборного бажання бути поряд з обраницею.
Навіть і не знаю, що думати. Що за поломка? Де моє довгоочікуване щастя і кохання?
- Кай! Котику! Ми прийшли.
Вхідні двері гримнули так несподівано, що я ледь не звалився під барну стійку з пляшкою віскі, яку майже вже допив.
Чортові дівки! І нащо я їм дав ключі місяць тому?
І чого вони припхалися?
Подумки бурчу, як пристаркуватий ціанський дідо, і виходжу до них.
І яке було моє здивування, коли я побачив цих прибабаханих, які стояли переді мною в чому мати народила. Якого чорта? Вони що, так і прийшли. Блііін. Та не може бути.
І поки я завантажував наново свій мозок, ці пантери місцевого розливу вже рушили в мою сторону. Граційно і сексуально. НУ, як і завжди в принципі.
Та не встигли вони досягнути своєї цілі, тобто мене, як двері знову гримнули.
Це мій будинок, чи прохідний двір?!
І яке ж було моє здивування, коли на порозі стояв завмерший і злий, як мільйон вовків, Арсайла. Чорт би мене взяв, якщо моя істинна, не його донька?!