Меланка - Нора Нойс

Сказати, що я стала зашугана після зустрічі з інопланетянами, і драконом в лісі, це нічого не сказати. Мені в кожному темношкірому чоловікові ввижався прибулець.
В той день я просто відмокала у ванній, поки вода не стала крижаною, розглядаючи плитку на стінах. Чесно. Я не знала, що й думати. Олег мені не вірив. Чомусь. Просто цікаво, чому він не вірить, що це правда?
Наша Юлька стовбичила в лабораторії і дослідницьких центрах шістнадцять років і в кінцевому результаті-  все ж таки умотала кудись на їхньому космічному кораблі.
А повірити мені, що дракон в лапах ніс корабель..Ні!? Ти дурна, обдовбана грибами Янка. Ну дякую.
Коротше, я образилась.
Ще пару днів я просиділа в квартирі, акуратно виглядаючи у вікно.
Все одно всі думали, що я ще в горах. Особливо моя наставниця Джулія.
Та, коли прийшов час виходити на роботу, виходу не було. Довелося з самого ранку йти до тих спиногризів. Наче мені мало стресу за останні дні.
- Яна!!! Та зачекай ти!
Відразу біля входу мене перехоплює наш охоронець Віктор.
Як же він мене дістав, ну чесне слово. Сказала ж людині, що не хочу йти з ним на побачення, але ні! Він буде мене тероризувати кожного дня. Ніби від цього щось зміниться.
- Віктор! - я розвернулася, рішуче склавши руки в боки.
- Яна, ну чого така зла? З самого ранку.
Він ще й приколюватися з мене вирішив! Придурок.
- Я тобі казала, що між нами нічого не вийде? Казала! - одразу ж сама підтвердила, не чекаючи його відповіді.
- Так, от! Говорю в останнє. Дай мені спокій.
Я розвернулася, щоб продовжити шлях до академії, та цей неадекватний зупинив мене. І не просто. А схопив за руку.
Ооооо, ні! Як же я ненавиджу, коли мене чіпають своїми руками ось такі неотесані чурбани. Ще й без мого дозволу.
Я чула, як у мені наростає сила і навіть не змогла проаналізувати, як вона вирвалася, обпікши руку Віктора.
Той закричав, відпустивши мене.
Та я сама ледь не закричала. Бо, якого чорта?
Браслети дезактивують спонтанні викиди, не даючи їм руйнувати все навколо. Але чорт.
Я різко задерла сорочку. І так. Я забула одягти чортові браслети.
Поки я в ступорі витріщалася на свої руки, Віктор трохи притих. До нього підбігли наші штатні лікарі.
- Відьма, прибабахана! - неочікувано викрикнув Вітя.
О, так швидко! Пройшла любов. Я криво посміхнулася, схрестивши руки на грудях.
- Ноги більше моєї тут не буде. Ви всі ненормальні.
Це вже він кричав лікарям, які намагалися надати йому першу медичну допомогу.
Обурюючись і викрикаючи, він все ж таки пішов у медпункт.
- Яна! Як відпочила?
О, ще одна скалка в дупі.
Анна! Відьма. Проте не спадкова, як я. В роді якої магія накопичувалася з покоління в покоління. Магія в моїй крові. А набута. Вона продалася бісу, який тепер їй у всьому допомагає. Жахливий ритуал, на який йдуть багато дівчат та й чоловіків. Не маючи ні граминки магії, вони хочуть бути чаклунами чи відьмами. Продаються демонам або бісам. Але це має багато негативних наслідків. Один з яких - демон дуже ревнивий. І особисте життя в такої відьми точно неможливе. Демон або вбиватиме вибраних нею чоловіків, або не дозволятиме їм бути разом. Вона його. Без варіантів!
- Так, Анно. Релакснула на свіжому повітрі, між соснами....Ммммм
Вона тільки скривилася і пішла в свій кабінет. Та й добре. Нехай підготується до уроку, краще.
День пройшов, як і завжди. А от ввечері мені потрібно було йти до моєї наставниці.
Ооооо, що буде?
Надіюся вона не пронюхала, що я втекла з гір і не добула призначений термін.
Місце для зустрічі Джул вибрала, як завжди, дивне. Місцевий паб.
- Привіт, Джул! Як ти?
Підійшовши до наставниці, я з усіх сил старалася не показати свого занепокоєння. Але здається не вийшло.
Джулія зміряла мене таким поглядом, наче я винна у всіх смертних гріхах.
- Викид магії, Яна! - відразу ж перейшла до справи.
Я ще навіть не встигла сісти на барний стілець, а вже вислуховую.
- Я попереджала тебе?! - гне свою лінію Джул.
Я кивнула барменові, щоб налив мені чогось, а сама приготувалася вислуховувати. Довго і нудно.
- Ще один такий провтик і тебе виключать із кандидатів назавжди.
Просто мовчу, бо вже чула це сотню разів.
- Возз'єднання з природою не відбулося. Я навіть без ритуалу це добре відчуваю. Чим ти займалася в горах?! Більше тобі ніхто шансу давати не буде! Я зібрала раду. І ми всі проголосували проти твого членства. Бувай!
Я мало не вдавилася віскі. Що!!!!!??? І просто встала, щоб піти.
- Джул! - я перехопила її біля виходу.
З неохотою, але вона зупинилася. Моя не наставниця?! Здуріти!
- Що Яно? Я здається чітко виразилася.
- Але Джул, я купу років чекала цього, ти не можеш...
- Ти не чекала купу років. Ти завжди чудила якусь дичину і тобі давали ще один шанс. Але досить! Замах на людину - це вже занадто.
Замах? Невже цей індик подав на мене заяву. От срань!