Меланка - Нора Нойс

Те що, день Х наступив саме сьогодні, я зрозумів по піднесеним виразам морд ціанців.
Ми вже декілька днів проживали в будинку Домініка і його милої, на перший погляд, дружини. На другий погляд Вікторія була справжньою полководицею цілого війська. Як інакше пояснити те, що всі десять ціанців зі мною включно, ходили навшпиньках по будинку, боячись розгнівати Вікусю, яка ще спить.
Весь тиждень ми виконували різноманітну роботу по дому і, чесно кажучи, так сильно я ще не гарцював в своєму житті. Що вже говорити про цих доздихликів, які фізичну роботу в очі не бачили. Ну... може й були серед них і ті, що трохи прокачали свою фізичну форму. Питання навіщо? Зі своїми ціанськими енегетичними штучками навіть найдрихліший підліток ціанець міг покласти цілий полк драконів. Повітряних звичайно ж. З нами ціанці побоялися воювати, навіть всім своїм складом.
-Декарай!
О, тільки тебе не вистачало.
До мене на всіх парах нісся молодший кровопивця. Оце він точно з мене крові попив за ці сім днів. То йому магію покажи, якої в мене тут немає. То в драконячий вигляд трансформуйся, на що Вікторія категорично заперечила. То розкажи про Ренару, бо малому засранцю все цікаво.
- Тео! Хочеш допомогти дрова колоти?!
Я вже яку годину махаю сокирою, що аж м’язи горять. Підозрюю, що саме мене тому й відправили в самий дальній кут маєтку, щоб ціанці змогли тихенько змитися.
- Та ні... - тягне це чудо.
- Давай, давай! - тикаю йому в руки ще одну сокиру.
А що? Малому треба м’язи нарощувати, а то і буде далі хитатися за вітром, як листочок. А у його віці фізична форма повинна бути відповідною.
- Ну давай, розказуй сам, як успіхи в школі?
А що? Тільки про мене і про мене тріщали всі ті дні.
- Я в коледжі вже вчуся! - ображено надувся, все ж таки розколовши перший брусок. Аж просяяв бідний. Йому, що зовсім жодну роботу не довіряють? Виховують у тепличних умовах?
- Ну добре, ти вже дорослий. Так що за коледж?
- Коледж, при Академії для надприродних істот. Мені подобається, а головне так цікаво. Я вже подружився...
Далі я не слухав, а монотонно виконував роботу під голосне тріщання малого. Чує моє серце, що з хвилини на хвилину ціанці намагатимуться непомітно змитися. А я це точно почую. У мене хоч і слух не такий гострий, як у двохдушиків, але все ж покращений.
І от, дійсно! Через пару хвилин почулася метушня в домі, а ще за хвилину десять пар кінських копит почало висуватися з дому в одному конкретному напрямку.
- Малий, мені треба відлучитися, - перебиваю Теодора, коли він саме розповідає про викладачів.
- А куди?
Ну, що за невгамовна дитина?
- В драконячих, важливих справах! - відрізаю, а в голові вже складаю план дій.
О, ці нахабні ціанці так просто не злиняють від мене. Нехай навіть не мріють.
Перелажу через паркан, навіть не помічаючи, що малий лізе за мною.
Помічаю його лише тоді, коли, відійшовши на достатню відстань від маєтків, хочу скинути з себе одяг і трансформуватися.
- Ти що тут робиш?! - гаркаю на Тео.
Цей ненормальний, хоч і захеканий від бігу, проте дивиться на мене, не відриваючи очей. Ще й з таким захватом, наче зараз на його очах має відбутися чудо.
- Біг за тобою. А ти що збираєшся робити?
- Засмагати!
Ааааа, ну і малий. Поєднання Домініка і Вікторії - це диявольська суміш. Теодор, одним словом.
- Ти в дракона перевтілишся? А покатаєш мене?
Я мало не заплутався в штанах, які саме стягував. Оце малий видав. Нахабство — друге щастя? Так говорять на Землі? Наче по цьому малому прислів’я складали.
Ще не вистачало, щоб я на горбі малого за собою тягав.
- Ну будь ласочка! Ти скоро полетиш на Ренару, а я навіть ще на живому драконі не покатався.
Чим далі він говорив, тим сильніше мені хотілося його придушити і зарити в цьому ліску. На живому драконі не катався!!!! Я що кінь, щоб на мені кататися?
- На мертвому катався? - запитав просто, щоб заговорити зубі цьому прилипалі.
- Та просто так говорять. Ну Декарай, будь людиною.
Оооо, ці їхні вирази мене до сказу доведуть! Будь людиною. Серйозно?
- Ну, ок! - напевно побачивши мій вираз обличчя, наче змирився він.
- Можу тобі сказати точні координати, де корабель драконів приземляється, щоб скинути ваших лускатих.
От, малий шантажист!
- Я сам розберуся! - гарчу на останок, трансформуючись.
Яке це щастя, що я можу прийняти свою другу форму. Зір, слух, відчуття одразу ж стають насиченішими.
- Приповзеш назад, пощади не чекай! - пробубонів малий.
От мала скотина, це й кляне в спину!