Меланка - Нора Нойс

План був простий. Я піднявся високо в небо, щоб з землі здавався просто пташкою. Проте я чудово бачив, як два автомобілі з ціанцями вирушили в конкретному напрямку.
От засранці. Придивившись, я зрозумів, що керують авто Домінікові друзі. Ну нічого собі спец операція.
Летіти довелося не довго і вже за пару кілометрів вони почали зупинятися. Це був невеликий лісочок з великою галявиною посередині.
Напевно на цю галявину якраз і сідають кораблі.
Ціанці на чолі з Каєм вивантажилися і почали розходжати туди-сюди. Ну і самовпевнені пики! Прибив би!
Через годину очікувань і по стривожених мордах прибульців, якими насолодився сповна, я зрозумів, що план втечі пішов не за планом. Хм, цікаво.
Потрібно піднятися вище, може щось і побачу.
Проте, скільки я не кружляв - нічого роздивитися не вдалося.
І що тепер?
Але ціанці явно прийняли рішення чекати. Ну-ну. Побачимо, на скільки їх вистачить.
Машини поїхали, залишивши прибульців на одинці з дикою природою.
Оооо, за цим буде весело поспостерігати. Вони ж не бачать, що цей лісочок надто маленький, щоб тут водилася дичина. Потрібно заглибитися далі вглиб, де, навіть зараз, я бачу живність.
Але ж ні! Ті неадекватні енергетичні фанатики розклали вогонь прямо на галявині і сіли чекати.
Богиииии! В реальних умовах їх би вже точно хтось прихлопнув. Але це Земля! Тут немає реальної небезпеки. Крім комарів, які почали обсідати ціанців.
Я трансформувався недалеко від них і спостерігав за цими невгамовними прибульцями. Те, як вони порозставляли капкани, в тому маленькому гайочку - просто можна тріснути зі сміху.
Але голому було не так і комфортно спостерігати за цією виставою блазнів. Та й сутеніло вже.
Дорога назад була швидкою і обнадійливою.
Чомусь я був впевнений, що Кай зі своїми людьми ніде не дінуться. А думка про те, що я зараз буду їсти і спати в комфорті, навіть душ прийму, дуже тішила моє серце.
Оооо, а ціанці будуть ловити і їсти повітря, спати на сирій землі. Від цих думок настрій покращився в рази.
Швидко одягнувши свій залишений одяг, я попрямував назад до Домініка. Настрій був чудовий.
- О, а ти де був?
Здається мене вже не чекали. Ну нічого. Самі нарвалися, коли таємно допомагали ціанцям виїхати.
- Трохи політав, крила розім’яв. Чесно, мене ніхто не бачив.
Проходжу повз здивовану Вікторію і прямую до маєтку.
- Що в нас є поїсти?
Дивлюся на застиглого Домініка, який якраз порпався в холодильній шафі.
- Та щось зараз приготуємо, — відповідає невпевнено.
- А де ціанці? - вирішую відіграти цю сцену до кінця.
Домінік розвертається до вогню, вдаючи, що щось по-серйозному буде зараз готувати. Ну- ну
- Поїхали в своїх справах — нарешті витискає.
Ну нічого собі. І які в них можуть бути справи на планеті, на якій навіть їхня сила спить. Просто бажані місця, де хочеться затриматися трохи довше.
- Ну ясно! - байдуже знизую плечами. - Нехай котяться! Куди їм там треба. Мені і тут сподобалося жити. Магії трохи не вистачає, але то не критично. Он ти якось живеш. Ще б на роботу кудись влаштуватися, щоб мати гроші.
Домінік вислухав мене, здається абсолютно офігівши від почутого.
Навіть, поклавши ніж, сів на крісло за стіл.
- Ну, з роботою треба щось придумати, — нарешті витиснув з себе.
- В мене хороша фізична форма. Може я зможу працювати воїном?
- Пф...Ну воїном не знаю. Може охоронцем?
Хм. Здається з мене непоганий переговорник. Он, як Домініка заговорив, що той вже й мені роботу підшукує.
В цей час до кухні зайшла Вікторія. Малого Теодора не було видно на горизонті. Певно знову сидить у своїй кімнаті і страждає, що дракон не покатав його. А тепер полетів і все. Більше шансу не буде.