Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака - Річард Фейнман

Іду в його кабінет, там горить світло. Схоже було, що в кімнаті хтось є; може, секретарка вийшла на кілька хвилин, тож я чекав. А чекаючи, почав крутити коліщатко з цифрами. (До речі, останніх двох цифр шифру де Гофмана я не знав, ці сейфи поставили вже після війни, коли я поїхав).

Я крутив коліщатко і згадував книжки про шніферів. Думав: «Тебе ніколи не вражало те, що там написано, тому ти й не пробував, а що як спробувати відкрити сейф де Гофмана їхніми методами?».

Перший крок — секретарка: вона могла боятися забути шифр і де-небудь його записати. Я почав дивитися в місцях, згаданих у книжках про шніферів. Шухляда у столі була закрита, але там стояв звичайнісінький замок, мене ще Лео Лавателі навчив їх відкривати, раз — і відкрито! Подивився скраю шухляди — нічого.

Тоді я почав дивитися в паперах секретарки. Знайшов аркуш, який є в кожної секретарки, — акуратно виведені грецькі літери з назвами (це щоб можна було впізнати їх у математичних формулах). А нагорі нашвидкуруч виведено число π = 3,14159. Так-так… Шість цифр… А навіщо секретарці знати число π? Це ж очевидно, інших причин і бути не може.

Підходжу до шафи-сейфу, набираю 31–41–59. Закрито. Потім 59–41–31. Усе одно закрито. Потім 95–14–13. Уперед, назад, туди, сюди — нічого не допомогло.

Зачиняю шухляду і вже підходжу до дверей, аж раптом згадую другий прийом із книжки про шніферів: спробуйте психологічний метод. Кажу собі: «Фреді де Гофман якраз такий тип, що буде використовувати в ролі шифру яку-небудь математичну константу».

Повертаюся до першої шафи і пробую 27–18–28 — КЛАЦ! Відкрилося! (Це друга за значенням константа в математиці після числа π — основа натуральних логарифмів, e = 2,71828). У кімнаті було дев’ять шаф, я відкрив першу, але потрібні папери лежали в іншій — вони йшли в алфавітному порядку прізвищ авторів. Пробую другу шафу: 27–18–28 — КЛАЦ! Відкривається тією самою комбінацією. «Прекрасно! — думаю. — Ти відкрив усі секрети атомної бомби, але якщо збираєшся коли-небудь розповідати цю історію, то треба переконатися, що цей шифр відкриває всі шафи!». Одна шафа стояла в іншій кімнаті, я знову спробував 27–18–28 — відкрилося. Так я один за одним відкрив три сейфи — усі однією комбінацією.

Кажу собі: «Ну от, тепер і ти, Фейнман, можеш писати книжку про шніферів, ще й переплюнеш усі інші. Спочатку розкажеш, як відкрив сейфи з найдорожчими скарбами, крім життя, звісно. Іншим шніферам таке й не снилося. Жодного порівняння з хутрами і золотом, ти обставив усіх. Ти відкрив сейфи із секретами атомної бомби: схема виробництва плутонію, методи очищення радіоактивних матеріалів, інформація про кількість матеріалів, принцип дії, конструкція і розміри бомби — тут уся інформація, яка була в Лос-Аламосі, уся кухня!».

Я повернувся до другої шафи і взяв потрібні документи. Потім товстим червоним олівцем написав на аркуші паперу, вирваному з блокнота: «Позичив документ № ca4312. Фейнман, шніфер». Поклав записку на документи і закрив шафу.

Повернувся до першої відкритої шафи й поклав туди записку: «Цю було відкрити не складніше, ніж ту. Розумник».

У третій шафі, яка стояла в іншій кімнаті, я написав: «Коли шифри однакові, одну шафу відкрити не складніше, ніж іншу. Той самий хлопець». Закрив усе й пішов у свій кабінет писати статтю.

Увечері спускаюся в кафетерій щось перекусити. Там сидить Фреді де Гофман. Він сказав, що йде в кабінет попрацювати, і сміху заради я пішов із ним.

Він узявся за роботу і невдовзі вийшов в іншу кімнату по документи, які лежали в третій шафі, — на це я не розраховував. Першою він відкрив шафу, у яку я поклав третю записку. Висунув шухляду і бачить там сторонній предмет — жовтий папірець, на якому яскравим червоним олівцем щось написано.

Я десь читав, що коли людину охоплює страх, обличчя жовтіє, але ніколи не бачив цього сам. Це, скажу вам, абсолютна правда. Його обличчя посіріло, а потім стало жовто-зеленим — на Фреді страшно було дивитися. Він узяв записку, рука дрижала. «П-п-подивись на це…», — сказав він, запинаючись від жаху.

У записці було написано: «Коли шифри однакові, одну шафу відкрити не складніше, ніж іншу. Той самий хлопець».

— Що це значить? — питаю.

— Усі к-к-комбінації до моїх сейфів од-од-однакові, — каже Фреді.

— Погана ідея.

— Я вже з-з-знаю, — у Фреді був шок.

Ще один наслідок відпливу крові від обличчя — голова починає гірше варити.

— Він підписався, він підписався, — заторочив Фреді.

— Що? — питаю. (На цій записці я не лишив імені).

— Так! Це той самий тип, який хотів пролізти в корпус «Омега».

Під час війни і навіть потім ходила вперта чутка, що хтось намагався пролізти в корпус «Омега». Тоді ми проводили експерименти з метою з’ясувати, скільки матеріалу потрібно, щоб почалася ланцюгова реакція. Один шматочок матеріалу кидали так, щоб він пролітав повз інший, і заміряли кількість нейтронів, які виділялися в момент прольоту. Шматочок пролітав так швидко, що до вибуху не доходило. Але реакція все одно починалася, і за кількістю нейтронів учені могли визначити правильність розрахунків — дуже небезпечний експеримент!

Звісно, ці експерименти проходили не в самому Лос-Аламосі, а на відстані кількох кілометрів, в ізольованому каньйоні. Там збудували корпус «Омега», обнесли парканом і поставили вежі з охоронцями. І от якось уночі, коли все було тихо, якийсь заєць вибіг з кущів, напоровся на паркан і наробив шуму. Охорона почала стріляти. Прибіг черговий лейтенант. Що мав казати вартовий? Що це просто заєць? Ні. «Хтось намагався проникнути в корпус “Омега”, сер, я його відлякав».

І ось блідий як смерть де Гофман дрижить і не розуміє, що в його логіці дірка: той, хто намагався пролізти в корпус «Омега», — це той, хто стоїть біля нього.

Він спитав мене, що робити.

— Подивися, чи всі документи на місці.

— Ніби всі, — каже він, — не бачу, щоб щось пропало.

Я спробував підвести його до шафи, з якої взяв свої документи:

— Ну, якщо шифр однаковий, то він міг узяти щось з іншої шафи.

— Точно! — каже Фреді, повертається в кабінет, відкриває шафу і знаходить там мою другу записку: «Цю було відкрити не складніше, ніж інші. Розумник».

На цей