Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

href=#anotelink110>обратно) 111

В Іп. «ачеть ваи таи к собѣ», у Хл. «если вам та дума будет в собѣ»; тут Коснятко має ім’я Къстяжко.

(обратно) 112

Псалом CXXXII, 1.

(обратно) 113

Тут уперше Івана Ростиславича названо Берладником (мабуть, князем берладським, хоча є й інші тлумачення). Звідки він утік — невідомо, але, очевидно, знову воював з Володимиром Володаревичем на пониззі Дунаю за свою волость Берладь.

(обратно) 114

Далі в Іп. І Хл. сім пустих рядків; утрачений текст перекладено за Воскр.

(обратно) 115

Бретяниця, або медуша — місце схову меду та інших напоїв і припасів. Залізні вироби. Дужки для відер, клямки, ножі, кресало, гвіздки.

(обратно) 116

В Іп. «не бѣитеся», у Хл. «не біитася»; можливо, треба перекласти — «не бійтеся».

(обратно) 117

Берковець — 10 пудів (бл. 164 кг).

(обратно) 118

Див. прим. 6 до 997 р.

(обратно) 119

Індитія — світлі і блискучі напресртольні шати.

(обратно) 120

Покрови, або плати — дорогоцінні (шовкові) убруси, якими покривають церковне начиння (чашу-потир і дискос).

(обратно) 121

Кація — кадильниця з ручкою, а не на ланцюжках.

(обратно) 122

Додано з Воскр.

(обратно) 123

Юрій Володимирович не був Святославу Ольговичу батьком. Слово «отець» тут, як і в інших випадках, означає старшого і сильнішого взагалі, який дбав про менших і слабших.

(обратно) 124

Тут в Іп. І Хл. шість незаповиених рядків. Утрачений текст перекладено за Воскр.

(обратно) 125

Зажитники — заготовлювачі хліба, харчів; фуражири.

(обратно) 126

В Іп. «бренидьець», у Хл. «берстець»; ідеться про воїнів, одягнутих броню, себто в лати або в кольчуги.

(обратно) 127

В Іп. хибно «на полъ», у Хл. «на полонъ».

(обратно) 128

В Іп. І Хл. хибно «воѣ», «воя».

(обратно) 129

Тобто все пограбував у басейні ріки Мсти.

(обратно) 130

Див. прим. 1 до 964 р.

(обратно) 131

Тобто у п’ятницю похвальної неділі — п’ятого тижня великого посту.

(обратно) 132

Додано з Лавр.

(обратно) 133

Ідеться про ті реліквії, які 989 р. Володимир Святославич привіз із Корсуня до Києва.

(обратно) 134

В Іп. хибно «славою», у Хл. «главою».

(обратно) 135

27 липня 1147 р. (дата відома з Лавр.) Ізяслав Мстиславич вибрав для поставлення Клима Смолятича митрополитом не випадково; в цей день була не лише неділя; це — день пам’яті св. Пантелеймона, патрона Ізяслава Мстиславича; Пантелеймон — хрестильне ім’я Ізяслава. Проти русина Клима, ставленика Ізяслава Мстиславича, виступили єпископ-грек Мануїл та єпископ Нифонт, можливо, також грек (русин?), прихильник Святослава Ольговича. Не зовсім ясно, скільки ж було єпископів на цьому дуже важливому зібранні. За Іп., їх сім, якщо вважати, що Нифонт і Мануїл були там присутні, або п’ять, коли їх не рахувати. У Лавр, говориться про шістьох єпископів; можливо, отже, що Мануїл та Нифонт на собор не прийшли, а шостим був єпископ туровський Іоаким, якого Ізяслав Мстиславич у 1146 р. привів до Києва. Аргумент Онофрія, що собор єпископів має право настановити митрополита, був канонічним, але на практиці єпископи цього робити не могли. Крім того, київський митрополит Михаїл, який у 1145 р. відбув (за Лавр.) до Константинополя, за Густ., тут 1147 р. помер; його заборона служити в київській Софії залишалася, і нового митрополита з Цесарограда прислано не було. Звичай благословляти патріархів рукою Іоанна Предтечі, про який говорить Онофрій, невідомий з візантійської церковної практики.

(обратно) 136

У цій змові, за Никон., брав участь також Андрій Ростиславич, син Ростислава Ярославича, князя рязанського і муромського, приїхавши