Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

Латвійського) і Рогволода-<Василька>, а від другої жони, <Святохни>, дочки західнопоморського князя Казимира II, мав третього сина <Володимира-Войцеха>. Рогволод-<Василько>, за житіями святих, від невідомої жони мав дочку Євпраксію, котра була другою жоною новгородського князя Ярослава Володимировича (див. ще прим. 4 до 1178 р.).(обратно) 30

За дослідженнями, хрестильне ім’я Ярослава було Панкратій (у ченцях — Костянтин).

(обратно) 31

У Хл. «іюня».

(обратно) 32

У Татіщева відомості про цей похід доповнені рідкісними для літопису життєво-побутовими подробицями, які дещо по-різному викладено в нього у другому і четвертому томах: «Ходив Мстислав із синами своїми і з чернігівськими князями вдруге на Литву. Але вони, [литва], не сміючи проти нього, зібравшись, виступити і попаливши самі доми свої, пішли в ліс зі скотом. Мстислав же, спустошивши поля, побравши полонених і розпустивши військо по домах, пішов назад. Воєводи ж, не маючи од литви ніякого побоювання, ішли безпечно. А литва, побачивши, що війська йдуть нарізко, вийшли з лісу, багатьох необережних побили і декілька обозів одняли.

Прийшовши до Києва, Мстислав дбав про порядок у державі. Якось увечері він бесідував із дружиною своєю і веселився. Тоді один із євнухів його, підійшовши до нього, тихо сказав: «Княже! Ти ось, ходячи, землі чужі воюєш і неприятелів усюди перемагаєш. Коли ж ти вдома, то або в суді, або над справами землі своєї трудишся, а іноді з приятелями твоїми, веселячись, проводиш час, а не відаєш, що у княгині твоєї діється. Прохор бо Васильович часто з княгинею наодинці буває. Якщо нині ти підеш, то можеш сам побачити, що я правду тобі кажу». Мстислав, вислухавши, усміхнувся і сказав: «Рабе! А чи не пам’ятаєш ти, як княгиня Христина вельми мене любила і ми жили в цілковитій злагоді? І хоч я тоді, як молода людина, не скупо чужих жінок навідував, але вона, знаючи це, зовсім не ображалась і тих жінок приязно приймала, показуючи їм, ніби нічого не знала, і через те найбільше мене до її любові і пошани зобов’язувала. Нині ж я зістарівся, а багато трудів і клопотів про землю мені вже про це думати не дозволяють. А княгиня, як людина молода, хоче веселитися і може при цьому вчинити щось і непристойне. Мені це устерегти уже немає змоги, але досить того, коли про це ніхто не знає і не говорять. Тому й тобі краще мовчати, якщо не хочеш нерозумним бути. І надалі нікому про це не говори, щоб княгиня не довідалась і тебе не погубила».

І хоча Мстислав тоді нічого супротивного не виказав і обернув у безумство євнухове зухвальство, але через деякий час тіуна Прохора звелів судити за те, що ніби він у судах не по закону діяв і людей грабував. За це заслали його в Полоцьк, де він незабаром у порубі помер.

У цій новелі йдеться про другу жону Мстислава Володимировича, дочку новгородського посадника Дмитра Завидовича (див. 1122 р.), за Татіщевим, (Любаву). Характерно, що в літопису тут же, під 1132 р., говориться про народження у Мстислава сина Володимира (за актовими печатями його хрестильне ім’я — Дмитрій), котрий мав прізвисько «мачушич» і далі зображався негативними рисами.

(обратно) 33

Згадкою про церкву Пирогощу закінчується «Слово о полку Ігоревім».

(обратно) 34

У літопису нині нема ніякої посмертної характеристики Мстислава Володимировича. У Татішева вона теж лаконічна і без портретних рис: («Він був великий правосудець, у ратях хоробрий і вмів тут наводити лад, усім сусідам його був страшний, до підлеглих милостивий і уважний. За його часу всі князі руські жили в цілковитій тиші і не сміли один одного скривдити. Через це його всі іменували Мстислав Великий. Податі при ньому хоч були великі, але всім урівняно, і через те всі це переносили без тяготи»).

(обратно) 35

Зміст цих присяг дещо вияснюється в Лавр. Згідно з присягою, даною Мстиславу, і вчинивши волю батька, Володимира Мономаха, Ярополк посадив у Переяславлі Всеволода Мстиславича і вивів з Переяславля Юрія Володимировича, котрий чигав тут на київський стіл. Ярополк узяв якусь присягу і від Ізяслава Мстиславича, який прибув до Переяславля «на госпожинь день» (тобто 15 серпня або 8 вересня — на Успіння чи Різдво богородиці), а в Полоцьку залишив свого брата Святополка. Полочани вигнали Святополка, а в себе посадили Василька Святославича. Тим часом Ярополк дав Переяславль брату Вячеславу, а Ізяслава вивій звідти силоміць, і йому дали, окрім Мінська, Туров і Пінськ.

(обратно) 36

У цей час, за Новг. він посадничав у Пскові.

(обратно) 37

Додано з Лавр. Довго тривала боротьба між Ольговичами і Мономаховичами розпочалася з того, що Ізяслав і Всеволод Мстиславичі хотіли забрати в Юрія Ростово-Суздальську область-землю і увійшли в спілку з Ольговичами, які намагалися повернути собі батьківське Посейм’я, забране в них у часи Мстислава. Згодом Ольговичі діяли проти Мономаховичів уже самостійно, прагнучи засісти на київському столі.

(обратно) 38

У Лавр. сказано більше: «и взяша Городокъ и Нѣжатинъ, и село (в Акад. «села») пожгоша, и Баручь пожгоша».

(обратно) 39

В Іп. «50 днии», у Хл. «20 днии», у Погод. «30 днии», у Лавр. «8 днии»; правильними вважаємо дані Лавр.

(обратно) 40

У