Нічний подорожній - Ярослав Гжендович

Я перехопив її руки, міцно обійняв і акуратно забрав зброю з рук.

— Усе… усе… — прошепотів я, тулячи її до себе. У неї були дикі очі і піна на губах.

— Іріссаааа! — завила вона страшним голосом.

Я озирнувся.

Ірісса стояла майже на тому ж місці біля ліжка, де вона зіткнулася зі мною. Її очі були широко розплющені, кулачки стиснуті, а точно між грудьми стирчав руків’ям донизу якийсь ніж із широким лезом — немов приклеєний до тіла.

Я кинувся до неї і схопив за плечі. Ірісса раптово кашлянула і сплюнула червоним, а за мить струмочок крові потік з куточка її вуст. Підборіддям і вниз по животу. Я поклав її на землю і утримував в обіймах. Почув страшний дикий вереск: «Охорона! Медика!» і зрозумів, що це волаю я сам.

Те, що стирчало з її грудей, мало руків’я, обплетене ременем, і дивне лезо, що розгалужувалося на всі боки гострими гранями, як лист. Одна з цих граней тепер стирчала в тілі моєї солодкої Ірісси, замість того, щоб стирчати в моєму.

Коли нарешті до нас прибігли, я досі стояв на колінах, притискаючи Іріссу, весь забризканий кров’ю, і видушував дике хрипке виття, що звучало ніби голос вовка. Я довго не дозволяв відірвати себе від її тіла, незважаючи на те, що воно встигло охолонути.

— Він пройшов крізь стіну. Не знаю, яким чином. Трьох охоронців ми знайшли з перерізаними горлянками, одного — з ранами від вістря, яким він убив най Іріссу, — Ремінь говорив твердо і по ділу, але було видно, що він розлючений.

— Досить, — процідив імператор. — Найманий убивця помер із ім’ям пророчиці на вустах. Це замах на Тигрячий Трон. Негайно приготувати план удару по Червоній Вежі. Усіх жерців має бути заарештовано. Де буде знайдено сліди кривавих людських жертвоприношень, — там стратити всіх жерців. Вежі зруйнувати, всі багатства і припаси конфіскувати — знадобляться для жертв посухи. За пророчицю, звану Вогнем Пустелі, призначити винагороду. Тисячу дірханів за мертву, і тільки за мертву. Культ Підземної буде оголошено злочинним. Кожного, хто носитиме його знаки, одяг або взиватиме до надаку публічно, буде заарештовано і відправлено на військові галери на три роки. За звернення до Кодексу Землі і загрозу кому-небудь смертю або прокляттям — п’ять років на галерах.

Він підвівся.

— І ще одне. Я забороняю почесні самогубства. Командир особистої охорони упав на свій меч. А тим часом він був мені потрібен. Мені потрібен кожен.

— Батьку, — прохрипів я, відчуваючи себе так, немов у горлі розрослася пустеля. Я вже не відчував смутку, лише тупий гнів. Холодний, немов лід. І я знав, що цей гнів залишиться в мені надовго, а може, і назавжди.

— Так, Молодий Тигре?

— Най Ірісса врятувала мені життя. Затулила мене від того вістря. Нехай її поховають у Саду Тиші з ритуалом, належним герою війни.

— Добре. Вона отримає посмертне звання пахан-дея особистої охорони. Її сім’я отримає звичайну виплату — як за смерть офіцера на війні. Вона була твоєю наложницею?

— Батьку, я уклінно прошу, щоб ти офіційно зробив її моєю першою конкубіною.

— Згоден.

— А тепер щодо цієї комахи, — сказав Ремінь, — майстер Звірів стверджує, що вона виглядає як пустельна сколопендра, але вп’ятеро більша і бронзово-червона, а не жовта. Якщо вірити йому, таких комах не буває. Зазвичай сколопендри живуть у гніздах, як мурахи, і дуже отруйні. Згідно з розрахунками Майстра Звірів, те, що заповзло в кімнату, могло б убити шість коней або двох кам’яних волів. Це було справжнє знаряддя вбивства. Якби цій істоті пощастило трохи більше, вона вбила б не тільки Молодого Тигра і його служниць, а й половину мешканців Будинку Сталі. Ми не знаємо, звідки взявся вбивця, але, на жаль, він може виявитися зрадником. На його тілі є свіжі шрами — там, де ветерани носять татуювання. І ще одне. На його очах більма.

Тіло Ірісси вбрали в обладунки пахан-дея особистої охорони, прикрили щитом і поклали їй на груди зламаний меч. Поховання відбувалося в тиші, як і всі кірененські траурні церемонії. Тільки коли багаття вже згасло, Фіалла тихо заспівала «Долину Чорних Сліз». Я чув її спів і тихі розмірені удари військового барабана. I тоді заплакав, але плакав як дорослий. Як солдат. Беззвучно і без гримас, тільки по щоках текли сльози.

Їй насипали простий військовий курган з необроблених каменів, з кам’яною лампою, що освітлює Шлях.

На жертовній чаші я наказав вирізати, крім символу Тигра, зображення сітари.

Ірісса пішла Шляхом Угору.

А ми залишилися самі.

План було підготовано. Це зайняло всього лиш кілька днів, так наче стратеги вже мали його в шухлядці і лише чекали на відповідний момент. Уночі пролунав барабанний сигнал. Його гуркіт нісся від палацу через гарнізони на шляхах, які передавали його один до одного, крізь міста, транспортні вузли, аж до найдальших прибережних і пустельних фортів.

Усі гарнізони отримали наказ готуватися до виступу і збирати сили. Кожен повинен був ударити по Червоній Вежі у своєму місті. Було зібрано бойові колісниці, а перелякані городяни вперше почули те, що до цього часу лякало лише мешканців підкорених земель — подібний до слонячого реву стогін загоничів рогів.

Усі ночі було чутно, як форти і окремі укріплення перемовляються між собою за допомогою барабанів.

У столицю увійшов сімнадцятий тимен піхоти, званий «Кам’яним», з навантаженим у фургони знаряддям, необхідним для облоги.

За три дні після отримання наказів з палацу, коли було б зрозуміло, що вони дісталися