Нічний подорожній - Ярослав Гжендович

Аїна поводилася як завжди. Спокійно, природно, абсолютно як раніше — до того, як я вперше її торкнувся. Мені здавалося, що її це зовсім не обходило і що вона не страждає так як я, і від цього я почувався ще гірше. Один її вигляд був для мене нестерпний.

Кілька разів, наодинці у своїй спальні, упевнений, що ніхто не може мене бачити, я дозволяв собі звільнитися від відчаю, що пожирав мене, і гірко плакав. Ридав, мов дитина, але це не приносило мені великого полегшення. Ридав, стискаючи в руках ту саму залізну кулю, яку отримав від Ременя ще дитиною. Мою чарівну кулю бажань.

Розпач приносив мені лише втому, завдяки якій я засинав.

Минув тиждень, і моє тіло прокинулося. Смуток не минув, але вогонь спалахнув знову — той самий невгамовний голод знову почав докучати мені.

Раніше, вечорами, я сидів у своїй кімнаті або на терасі, читав при світлі ламп, грав на сітарі або сопілці. Потім майже щовечора належав Аїні. Зараз я не міг повернутися до власних занять. Країна розпадалася від посухи, всюди підводили голови бунтівники і ворожі жерці, а на додачу я втратив Аїну. Не було нічого — тільки поразка, лихо, туга і відчай. Увесь світ здавався мені попелищем, і я почав мріяти про те, щоб померти і піти до Творця. Подалі від Вогню Пустелі, посухи та Аїни.

Саме такого вечора, задушливого і сумного, я сидів на подушках і дивився на сад, над яким сідало сонце. Я захотів, щоб мені принесли пальмове вино і вдарив у гонг.

Двері відчинилися, увійшли три дівчини, яких я ніколи раніше не бачив. Вони несли на тацях вино і миски з фруктами, а одна тримала сітару. Вони всі були різні. Одна мала синяво-чорне волосся, друга — кольору червоної міді, третя — майже біле. Вони були молоді, майже мого віку.

— Шляхетний пане, Молодий Тигре, — вони схилилися в поклоні й завмерли.

— Нас прислала фадіра Аїна, — сказала чорнява. — Ми — твої нові служниці. Ми маємо допомагати тобі відпочити від денних турбот, щоб на ранок ти мав сили й бажання займатися своєю благородною працею. Я — Фіалла, цю, з червоним волоссям, звуть Тахелою, а біловолосу— Іріссою. Ірісса чудово співає і грає на сітарі. Ми всі вміємо, але вона в цьому незрівнянна. Її голос можна слухати годинами, забувши про все на світі. Я ж умію танцювати, і, хоча це дрібниця, але твій батько, володар Тигрячого Трону, одного разу милостиво пожартував, дивлячись на мої незграбні зусилля, що йому захотілося кинути все і втекти зі мною на край світу. Тахела ж уміє зачаровувати слухача своїми розповідями, і їй відомо більше історій, ніж зірок на небі. Вони смішні і героїчні, дивовижні і чуттєві. До того ж ми всі — майстрині любовного мистецтва і вміємо зробити так, щоб ти забув про все на світі, а вранці прокинувся новою людиною. У доброму настрої і бадьорий. Ми знаємо багато чого іще. Уміємо масажувати і перетворювати тіло втомленого чоловіка в пружне й енергійне, немов у молодого жеребчика. А ще ми вміємо мовчати або бути невидимими, якщо ти цього забажаєш. Уміємо також зарадити в смутку і заспокоїти біль. Усе, що забажаєш.

— Залиште вино і йдіть собі, — сказав я дерев’яним голосом. — У мене вже є слуга, і мені більше нічого не потрібно. Я не в настрої для розваг, танців чи історій. Щодо любові — я сам вирішу, чи захочеться мені коли-небудь це робити і з ким. Ви справді гарні, тож передайте фадірі Аїні мою подяку. А зараз залиште мене.

— Ми зробимо як накажеш, благородний принце, — сказала Фіалла, схиляючись ще глибше. — Фадіра Аїна передбачала, що може трапитися саме так, і розповіла, що з нами зробить у такому випадку.

— У якому?!

— Якщо ми не зуміємо, пане, зцілити тебе від смутку. Це означатиме, що ми нічого не варті, і тоді нас віддадуть у військовий будинок утіх при форті в Саураґарі, щоб розважати солдатів.

— Ти знущаєшся, Фіалло?

— Ні, пане. Ми поїдемо з транспортом і рекрутами за три дні. Фадіра Аїна склала для цього супровідний лист.

— Гаразд, — кинув я зі злістю. — Фадіра Аїна звикла наполягати на своєму. Можете залишитися моїми служницями. А тепер налийте мені вина і йдіть у свої кімнати.

Я глянув на неї знову і швидко змінив рішення:

— Утім, мені саме потрібна жінка. Ти залишишся, Фіалло.

— Пробач мене, пане, але ти був занадто довго занурений у смуток.

— І що це має означати?!

— Ти хворий від страждань, мій пане. Одна дівчина не впорається з таким болем. Сьогодні тобі потрібні ми втрьох, і нам доведеться віддати тобі все. Дозволь нам зайнятися тобою і не думай ні про що. Я обіцяю, вранці ти прокинешся усміхненим.

Вранці з’ясувалося, що Аїна знову мала рацію.

Я продовжував відчувати втрату і сумував за своєю вчителькою, але дівчата зуміли зробити так, що біль із кожним днем зменшувався. Я відчував себе восковою табличкою. Їхні руки, губи, язики і лона поступово стирали з мене Аїну і вписували себе. Але, як вона і передбачала, ні те, ні інше не було коханням. Мудра Аїна знала, що була для мене менторкою і майстринею. Довіреною особою. Кимось, кого я міг прийняти за рівного собі і полюбити всім серцем. Віддати їй не тільки бажання, але й повагу, чуттєвість, турботу і ласку. Розділити кожну таємницю і прислухатися до кожної поради. Вона знала про це і тому намагалася не виказати мені ані краплі почуттів.

Мої дівчатка були солодкими і чуттєвими. Засипали мене винахідливими пестощами і прибігали на найменший кивок. Виконували найдурніші мої побажання. Чого б