Нічний подорожній - Ярослав Гжендович
На стінах часто зустрічався символ Підземної Матері або написи на кшталт: «Зважайте на пустелю! Наступає Вогонь!»
Але, крім цього, в Маранахарі панував спокій. Скрізь, крім площ і храмів, де видавали воду, тому що там завжди клубочився натовп. Однак це був дивний спокій — мертвий і страшний. У повітрі висіло якесь очікування. Немов наближалася гроза або мав вибухнути вулкан.
На перехрестях стояли намети зі списів і плащів, у них сиділи солдати з червоними обличчями і обпаленими сонцем спинами, без шоломів, з накритими мокрими хустками головами.
Було не тільки спекотно, але і душно, а повітря було сіре від мух.
А потім настала та ніч… Страшна ніч другого повного місяця. Я спав поверховим, хворим сном, мокрий від поту, багаторазово прокидався, у мене було враження, що я взагалі не сплю, а просто лежу в темряві, дивлюся на нічний сад і вслухаюся в легкий подих моїх дівчаток. Утім, я напевно бачив сни, бо мені здалося, що я бачу фігуру в каптурі, яка наближається з боку озера. Вона була в дуже широкому плащі, що сяяв яскравим червоним і розширювався донизу, а долоні ховала в широких рукавах. Я не бачив обличчя — лише овальну діру каптура, наповнену чорнотою. Плащ легко розвівався і підносився, ніби найтонший муслін або зім’ятий найтонший сувій. І відсвічував темно-помаранчевим блиском, відкидаючи нудотне руде світло на озеро, траву та кущі. Усе навколо миготіло, а на патіо стояла похмура фігура в каптурі, одягнена в плащ із полум’я.
Я знав, на що дивлюся. Це Нагель Іфрія. Вогонь Пустелі. Вона прийшла по мене.
Я прокинувся з таким почуттям, ніби падав. Знову лежав у спальні, весь мокрий від поту. Почув шепіт моїх дівчаток. Настільки тихий і легкий, що сприйняв би його за шурхіт вітру в листі, але вітру не було вже місяці. Крім того, я відчував лоскіт на грудях, немов по них повзала муха.
— Притримай йому ноги… Ляж на них… — впізнав я голос Тахелі. — Може, він взагалі не прокинеться…
Ще ніколи в житті я так не лякався.
— Ти сядь у нього на спині, — шепотіла Фіалла.
Я почув тихий скрегіт ножа, який виймали з піхов.
Розплющив очі, і цієї миті багато чого сталося одночасно. По-перше, по моїх грудях крокувала на восьми зігнутих лапках огидна комаха, вкрита бронзовим панциром, з піднятою плоскою головою, яка закінчувалося гачкуватими клешнями. Була розміром з мою долоню. Я поглянув просто в чотири вічка, що відливали золотом і були схожі на коштовності.
Перш ніж я встиг поворухнутися, Ірісса всім тілом кинулася на мої ноги, а Тахела раптово з’явилася з темряви за моєю головою, нахилилася над плечами, присіла на обличчя і стиснула голову стегнами.
Я здригнувся, відчувши дотик холодної сталі до грудей, але за мить зрозумів, що вони не хочуть мене заколоти. Фіалла засунула вістря під комаху, що сиділа на моїх грудях, і блискавичним рухом послала її в повітря.
Тахела піднялася з мого обличчя, і я встиг побачити, як комаха звивається в повітрі, немов змія, і важко падає на підлогу. Впала навзнак, різко перебираючи лапками, після чого блискавично вигнулась і відштовхнулася клешнями від підлоги. Тахела шмигнула, немов ласка, підхопила кришталеву чашу, повну фруктів, висипала їх, після чого кинулася на підлогу і накрила комаху.
— Кличте охорону! — крикнула. — І запаліть світло. Їх може бути більше!
Я почув тріск кресала, і в кімнаті спалахнув миготливий вогник лампи. Ірісса скотилася з моїх ніг.
Я сів на ліжку і розсміявся.
А тоді побачив його. Вбраний у темно-червоне, він залишався лише плямою темряви посеред мороку, поки ми не запалили світла. Навіть його обличчя було закрите тканиною. Стояв нерухомо в купальні, саме в тому місці, де уві сні височіла постать в каптурі.
Я крикнув, схопившись на ноги і підхопивши меч зі стійки.
— Охорона! Шпигун у замку! — дико закричала Тахела.
Я скинув з меча піхви, але в той же момент замаскований нападник встав і різко махнув рукою. Щось свиснуло, Ірісса стрибнула, завалюючись на мене спиною, і штовхнула назад, так що я не зумів атакувати.
— З дороги, дівчино, бо він утече! — крикнув я, відскакуючи, і кинувся навздогін.
Одяг нападника затріпотів, коли він розвернувся на місці і миттєво, немов лис, відскочив убік. У повітрі блиснув вузький клинок. Я відбив його і рубонув нападника через лоб, але той зумів ухилитися і блискавично штрикнув мені в очі. Я не зміг би відбити цей удар, хай би навіть тренувався все життя. Але в ту мить з кімнати вилетів великий темний диск і з бляшаним гуркотом вдарив його в руку. Це була лише мить, подарована мені, але я зумів її використати, встромивши клинок йому глибоко в живіт. Відчув, як той пробиває шари матерії і занурюється в його нутрощі.
Срібна таця із брязкотом покотилася по камінню тераси і впала в траву.
— Іфрія… — прохрипів чоловік і навалився на мене, настромлюючись на меч по саме руків’я. Лезо вийшло в нього зі спини, з тріском розриваючи тканину. Я відскочив, не зумівши звільнити меч. Найманий убивця ступив у мій бік, простягнувши руку, але лише проїхався пальцями по моїх грудях, залишаючи на шкірі смуги крові.
Тахела налетіла в нього всім тілом з диким вереском, і вони впали з тераси. Я стрибнув
