Нічний подорожній - Ярослав Гжендович

Мені кортіло сказати, що лоно, наприклад, Аїни, має зовсім інший вигляд, але я знав, що це дурна похвальба. Промовчав. Намагаючись таким чином похвалитися перед Брусом, я виглядав би жалюгідно.

Справді почалося нашестя мух. Вони були всюди. Величезні, товсті й ошалілі, немов перед грозою. Лізли в очі й до рота, обсаджували їжу. Ми палили пахощі, але це не дуже допомагало.

У північних провінціях, навпаки, лютував шторм, якого не бачили дуже давно, повінь затоплювала поля, і рибальство завмерло.

У провінції Ярмаканди висушені, як папір, ліси охоплювали пожежі. У Саураґарі й Канґабаді почалася епідемія.

Слова «гнів богів» і «Вогонь Пустелі» поверталися, мов шалене відлуння. Пророчиця постійно з’являлася незрозуміло звідки. І де б вона не проходила, там пробивалися джерела, сухі дерева вкривалися квітами і плодами, сліпі починали бачити, а кульгаві вставали на ноги. Вона змивала людям виразки звичайною губкою, немов ті були грудками засохлої глини, а шкіра під ними була здоровою і гладкою, навіть без шрамів. І всюди люди віддавали майно на користь культу і будували Червоні Вежі. Жерці Підземної Матері розплодилися, немов щури. Навколо храмів будували Будинки Жінок. Матері, коханки і дружини раптово переставали помічати своїх чоловіків і переїжджали туди, щоб жити під боком Аззіни. У печерах відбувалися таємничі містерії, під час яких божевільні чоловіки, схоже, позбавляли себе геніталій. Почали знаходити трупи з перерізаними горлянками і вирваними серцями. У печерах виявляли жертовні кам’яні столи, залиті кров’ю. Незважаючи на те, що за криваві жертви наш закон карав смертю, хтось, схоже, почав підгодовувати Пані Жнив.

Ми стояли з батьком і Ременем у Залі Світу — величезній кімнаті палацу, де на мозаїці було зображено весь відомий світ. Амітрай і всі його провінції, Північне море, Всемор’я і Внутрішнє море, а також Кебір, Нассім, пустелі, чужоземні країни — усе.

Спеціальної форми фігурки позначали міста, інші — гори, які виступали над підлогою.

Над містами і селищами, в яких бачили Нагель Іфрію — Вогонь Пустелі, імператор наказав поставити пофарбовані в червоне фігурки з теракоти. Жінка в каптурі вже зайняла весь простір імперії: від селищ на кордоні Нахель Зима аж до Кебзеґару. І наближалася до провінцій Внутрішнього Кола.

— Вона не може бути всюди! — сердився батько. — Одного дня відкриває джерело на площі в Канґабаді, а наступного дня робить так, що пахан-дей з Хирмізу охоплює полум’я. Дванадцять стай за один день! І йде вона пішки. Завжди пішки.

— Її супроводжують шестеро учнів, — зауважив я. — І несуть ту прокляту таємничу скриню. Ушістьох — отже, вона дуже важка. У них немає припасів, води і їжі. Тільки скриня. Ще два сліпих бойових леопарди, які біжать із нею поруч. Чому ми не можемо дізнатися більше? Хоча б що там, у скрині? — запитав я Вчителя. Але питав уже не як учень. Моє питання не було проявом слабкості. Я жадав відповіді.

— Ми вже втратили чотирьох шпигунів, — відповів Ремінь глухо. — Вони просто не повернулися. Я навіть не знаю, чи їх убито.

— Це були кірененці?

— Не має значення, — різко кинув імператор. — Ти правитимеш не Кірененом, а Амітраєм. Усі люди будуть твоїми підданими. Якщо почнеш думати таким чином, невдовзі не буде посад, зайнятих не нашими земляками, і тоді спалахне бунт.

— Ти погано мене зрозумів, батьку, — відповів я. — Мова про цей культ. Прихильник Шляху Вгору не прагне перейти на бік Підземної. З амітраями ж усе інакше. Вони можуть знати цю релігію і боятися її. Можуть тужити за нею чи поважати її.

— Вони були перевірені з цієї точки зору, — відповів він спокійніше. — Я довіряв би кожному з них настільки, наскільки взагалі можна кому-небудь довіряти. Цих люди підбирали з розважливістю і навчали з самого дитинства. Їх не можна ошукати дурними фокусами. І вони не тужитимуть за тиранією Червоних Веж.

Я глянув на підлогу. Червоні Вежі стояли вже в багатьох містах, фортах, поселеннях і навіть крихітних кишлаках. Виглядало так, ніби вони прийшли з пустелі й тепер оточували Внутрішнє Коло.

— Це зайшло занадто далеко, — сказав я. — Мій благородний батько повинен вислати найманих вбивць.

— Уже зроблено, — пробурчав Ремінь. — 3 тим самим результатом, що й висилання шпигунів. Не так легко вбити когось, хто дивним чином з’являється то тут, то там. Ми не знаємо, де вона ночує і де з’явиться завтра. І справа не тільки в пророчиці. Вищі касти починають відкрито підтримувати жерців. Нічого дивного. Вони повернули б свої колишні позиції.

— Нам потрібно вдарити по жрецях. Зникають люди, відбуваються криваві жертвоприношення. У нас є причина.

— Уся проблема в тому, Молодий Тигре, що виснажений, вмираючий від спраги народ чіпляється за вежі. І отримує там їжу, воду, місце для сну. Я поняття не маю, звідки вони це беруть. Раптово в підземеллях Червоних Веж відчинилися магічні скарбниці, повні дурри, цибулі, борошна і води. До того ж у нас є власний закон. А він говорить, що кожен може поклонятися своїм богам.

— Якщо не порушує прав інших людей! Не можна приносити криваві жертви, а нам не можна дивитися на це крізь пальці. Вони закликають до знищення всіх інших культів, до вбивства людей, які чинять опір Праматері і Кодексу Землі, до бунту проти Тигрячого Трону! Ти ж не скажеш, що це згідно з законом? У нас є причина вдарити по ним, і причина серйозна!

— У нас була б причина, якби не посуха.

— Учителю, — сказав я. — Пророчиця, звана Вогнем Пустелі, викликала джерела солодкої води там, де їх ніколи не було і де навіть глибинні колодязі всохли. Вона лікує смертельно хворих. З’являється щодня в новому куточку імперії, за момент долаючи цілі стаї. Розмножує їжу. Викликає вогонь. Траплялося, що ті, хто ставив їй опір, спалахували живими смолоскипами і горіли так довго, аж їхні тіла перетворювалися на