Місто кісток - Кассандра Клер
– Досить, – сказав він, поставивши книгу на полицю. Він витер руки об джинси, залишивши на них сірі смуги. – Якщо ти прочитаєш усі руни, у тебе болітиме голова.
– Але…
– Більшість дітей Мисливців за тінями виростають, вивчаючи одну руну в певний період життя, – мовив Джейс. – Сіра Книга містить руни, яких навіть я не знаю.
– Лише уяви собі, – сказав Магнус.
Джейс його проігнорував.
– Магнус показав тобі руни для розуміння й пам’яті. Це відкриє твій розум для читання й розпізнавання інших Знаків.
– Це також може послужити сигналом для активації прихованих спогадів, – мовив Магнус. – Вони зможуть повернутися до тебе швидше, ніж зазвичай. Це найкраще з того, що я можу зробити.
Клері глянула на коліна.
– Я досі нічого не пам’ятаю про Чашу Смерті.
– Он воно що… – Магнус здавався справді здивованим. – Ви шукаєте Чашу Ангела? Послухай, я був у твоїх спогадах. Там немає нічого про Смертельні знаряддя.
– Смертельні знаряддя? – збентежено повторила Клері. – Я думала…
– Першим Мисливцям за тінями ангел дав три речі. Чашу, Меч і Дзеркало. Безмовні Брати зберігали Меч, Чаша та Дзеркало були в Ідрисі, принаймні, поки не з’явився Валентин.
– Ніхто не знає, де Дзеркало, – мовив Алек. – Вже кілька століть ніхто не знає.
– Нас цікавить Чаша, – сказав Джейс. – Її шукає Валентин.
– І ви хочете знайти її швидше за нього? – запитав Магнус, звівши брови.
– Мені здалося, ви сказали, що не знаєте, хто такий Валентин, – зазначила Клері.
– Я обманув, – щиро зізнався Магнус. – Знаєте, я не належу до фей. Необов’язково бути чесним. І лише дурень стане між Валентином та його помстою.
– Гадаєте, він справді прагне помсти? – запитав Джейс.
– Думаю, так. Валентин зазнав серйозної поразки, і він не та людина, яка прийме поразку достойно.
Алек пильно глянув на Магнуса.
– Ви були на Повстанні?
Магнус зустрівся очима з Алеком.
– Був. Я убив багато вашого люду.
– Членів Кола, – швидко мовив Джейс. – Не наших.
– Якщо ви будете зрікатися зроблених гидких речей, – мовив Магнус, усе ще дивлячись на Алека, – то ніколи не навчитеся на своїх помилках.
Алек, смикаючи рукою покривало, густо почервонів.
– Схоже, вас не дивує те, що Валентин живий, – мовив він, уникаючи погляду Магнуса.
Магнус широко розвів руки.
– А вас?
Джейс роззявив рота, але відразу закрив його. Він виглядав розгубленим. Нарешті юнак сказав:
– Отже, ви не допоможете нам знайти Чашу Смерті?
– Не допоміг би, якби й міг, – відповів Магнус, – але я не можу, бо поняття не маю, де вона, і не хочу мати. Хіба був би дурнем.
Алек випростався.
– Але без Чаші неможливо…
– Збільшити вашу кількість. Я знаю, – мовив Магнус. – Мабуть, не всі вважають це такою катастрофою, як ти думаєш. Майте на увазі, – додав він, – якби мені довелося вибирати між Конклавом і Валентином, я б вибрав Конклав. Принаймні, вони не присягалися знищити мій рід. Але нічого з того, що зробив Конклав, не варте моєї непохитної вірності. Тому ні, я не втручатимуся. Тепер, якщо ми закінчили, я б хотів повернутися на вечірку, поки гості не поїли одне одного.
Джейс, який досі нервово стискав і розтискав кулаки, схоже, збирався бовкнути щось сердите, та Алек, підвівшись, поклав йому руку на плече. У напівтемряві Клері не розгледіла, але схоже, що Алек добряче стиснув його.
– Таке може трапитись? – запитав він.
Магнус здивовано дивився на нього.
– Таке вже траплялося.
Джейс пробурмотів щось Алеку, і той відпустив його. Звільнившись, юнак підійшов до Клері.
– З тобою все гаразд? – стиха запитав він.
– Думаю, так. Не відчуваю різниці…
Магнус, ставши біля дверей, нетерпляче клацнув пальцями.
– Ворушіться, дітлахи. Єдина людина, котра може виніжуватися в моїй спальні, – моя велична персона.
– Виніжуватися? – перепитала Клері, яка ніколи не чула такого слова раніше.
– Велична? – повторив Джейс, який просто був роздратований.
Магнус прогарчав щось схоже на «Забирайтесь».
Вони вийшли, а Магнус затримався, щоб зачинити двері. Тепер вечірка видалася Клері трохи іншою. Можливо, на це вплинуло змінене бачення: все здавалося чіткішим, з вираженими краями. Вона дивилася, як гурт музикантів
