Місто кісток - Кассандра Клер
Пригадався випадок у метро, коли в неї вкрали гаманець. Відкривши сумку, Клері його там не побачила. Аж у горлі пересохло: «Може, він упав? Чи загубився? Ні. Пропав». Тепер було так само, але в тисячу разів гірше. Тремтячими руками вона обмацала наплічник, відсунувши одяг і етюдник. Нічого.
Вона зупинилася. Джейс нетерпляче переминався з ноги на ногу. Алек та Ізабель були далеко попереду.
– Щось не так? – запитав Джейс і хотів додати якийсь сарказм. Але побачивши її стан, передумав. – Клері?
– Він зник. Саймон. Він був у моєму наплічнику… – прошептала Клері.
– Він виліз?
Це було доречне запитання, але Клері у паніці закричала:
– Звичайно, ні! Ти думаєш, він хоче потрапити під машину, чи коту в лапи…
– Клері…
– Замовкни! Це ти казав, що не треба його перетворювати, – замахнулася Клері наплічником. Джейс спритно упіймав наплічник та оглянув його.
– Блискавка зламана. Хтось вирвав її ззовні.
Хитнувши головою, Клері змогла лише прошепотіти:
– Я не…
– Я знаю, – лагідно мовив він. – Алеку! Ізабель! Ідіть без нас! Ми вас доженемо!
Силуети далеко попереду зупинились; Алек вагався, та сестра вхопила його під руку й потягла до входу до метро. Обійнявши Клері, Джейс обережно розвернув її. Вона йшла, спотикаючись об тріщинки на асфальті. Біля будинку Магнуса смерділо алкоголем та чимось моторошно-солодким, що асоціювалось у Клері з жителями Нижньосвіту. Забравши руку, Джейс натиснув кнопку біля імені Магнуса.
– Джейсе, – мовила Клері.
– Що? – глянув на неї Джейс.
Вона підбирала слова.
– Думаєш, з ним усе гаразд?
– Із Саймоном? – він завагався, нагадавши Клері слова Ізабель: «Не питай, якщо не впевнена у тому, що витримаєш його відповідь». – Не відповівши, він знову натиснув на дзвінок, цього разу довше.
Тепер Магнус відповів, загримівши на весь під’їзд.
– Хто посмів порушити мій відпочинок?
Джейс майже занервувався.
– Джейс Вейленд. Пам’ятаєте? Я з Конклаву.
– О, так, – пожвавішав Магнус. – Той, що з блакитними очима?
– Це про Алека, – мовила Клері.
– Ні. Кажуть, що мої очі золотаві, – повідомив Джейс у домофон. – І блискучі.
– А, той, – розчарувався Магнус. Якби Клері не була такою засмученою, вона б засміялась. – Думаю, вам краще піднятися.
Чаклун відчинив двері. Одягнений у шовкове кімоно з намальованими драконами та золотистий тюрбан, він ледве стримував роздратування.
– Я спав, – зверхньо мовив він.
Джейс збирався сказати щось образливе, можливо, про тюрбан, тому Клері поспішила сказати:
– Вибачте, що потурбували…
Щось маленьке біле виглянуло з-за ніг чаклуна. У нього були зигзагоподібні смужки та рожеві вушка з чубчиками, які робили його схожим не на кошеня, а на велику мишу.
– Великий Мяу? – здогадалася Клері.
Магнус кивнув.
– Він повернувся.
Джейс презирливо дивився на смугасте кошеня.
– Це не кіт. Це хом’як.
– Я люб’язно вдаю, що цього не чув, – Магнус відсунув кота ногою позад себе. – Чого ви прийшли?
Клері показала розірваний наплічник.
– Через Саймона. Він зник.
– Тобто «зник»?
– Зник, – повторив Джейс, – тобто пропав, відсутній, його немає на місці, щез.
– Може, він утік і десь заховався? – зауважив Магнус. – Нелегко бути пацюком, особливо, якщо ти тупуватий.
– Саймон не тупуватий, – злісно запротестувала Клері.
– Це правда, – погодився Джейс. – Він просто виглядає таким. Насправді в нього посередній інтелект. – Голос Джейса звучав невимушено, та його плечі були напружені. – Коли ми виходили, один із ваших гостей зачепив Клері. Я думаю, він розірвав наплічник і забрав пацюка. Тобто Саймона.
– Ну і? – глянув на них Магнус.
– Мені треба дізнатися, хто це був, – упевнено мовив Джейс. – Думаю, ви знаєте. Ви головний чаклун Брукліна. Думаю, все, що відбувається у вас у квартирі, відоме вам.
Магнус розглядав свій манікюр.
– Ти маєш рацію.
– Будь ласка, скажіть нам, – попросила Клері. Джейс стиснув її за зап’ястя, щоб помовчала, та вона не змогла. – Будь ласка.
– Гаразд, – зітхнувши, мовив Магнус. – Я бачив, як один із вампірів, які приїхали байками з лігва, що на околиці, їхав, тримаючи коричневого пацюка у руці. Якщо чесно, я подумав, що це хтось з них.
