Місто кісток - Кассандра Клер

корсеті розставляла напої у склянках насичених кольорів, що надавали рідинам у них неймовірного забарвлення: криваво-червоні, темно-сині, отруйно-зелені. Як на бармена, вона працювала надзвичайно вправно та швидко – мабуть, їй допомагала ще одна пара довгих граційних рук. Клері це нагадало статую індійської богині у Люка вдома.

Інші гості були не менш дивні. Хлопець приємної зовнішності з вологим зелено-чорним волоссям посміхнувся Клері поверх тарілки з сирою рибою. Вона побачила його гострі акулячі зуби. Біля нього стояла дівчина з довгим світло-попелястим волоссям із вплетеними в нього квітами. З-під її короткої зеленої сукні виднілись перетинчасті жаб’ячі ноги. Трохи далі стояло кілька мертвотно-блідих молодих жінок, здавалось, на них був білий сценічний грим. З рельєфних кришталевих склянок вони попивали яскраво-червону рідину, надто густу, щоб бути вином. У центрі кімнати, притиснувшись одне до одного, танцювали в такт гучній музиці інші гості. Стіни тряслися від гримання, але ніде не було видно музикантів.

– Подобається вечірка?

Вона побачила Магнуса, який стояв біля однієї з колон. Його очі ніби сяяли в темряві. Озирнувшись навколо, вона не помітила Джейса та інших. Мабуть, вони розчинились у натовпі.

Вона спробувала всміхнутися.

– На честь чого ця вечірка?

– Святкуємо день народження мого кота.

– О! – Вона знову поглянула навколо. – Де ж ваш кіт?

Він із серйозним виглядом відійшов від колони.

– Я не знаю. Він утік.

На щастя, Клері вже не мусила щось відповідати, бо з’явилися Джейс та Алек. Алек як завжди був похмурим. Шию Джейса прикрашав вінок з маленьких пломенистих квіточок, і хлопець, здавалося, був задоволений собою.

– А де Саймон та Ізабель? – запитала Клері.

– На танцмайданчику, – показав він на натовп у центрі кімнати. Вона помітила їх серед танцюючих. Саймон як завжди недоладно підстрибував, а Ізабель звивалася навколо нього, як змійка, простягаючи свої руки до його грудей. Вона дивилася на Саймона так, ніби хотіла затягти його в куток та зайнятися з ним коханням. Клері оповила себе руками, її браслети задзвеніли. «Якщо вони і далі так танцюватимуть, їм не потрібно буде шукати закуток, щоб усамітнитись», – подумала вона.

– Нам потрібно поговорити з вами, – звернувся Джейс до Магнуса.

– Магнусе, – гучний бас належав невисокому чоловікові, якому було трохи за тридцять. Він був мускулистий, з гладко поголеною головою та загостреною борідкою. Тремтячим пальцем він вказував на Магнуса. – Хтось налив святої води в бак мого мотоцикла. Він несправний. Ремонту не підлягає. Всі труби сплавились.

– Сплавились? – пробурмотів Магнус. – Який жах.

– Я хочу знати, хто це зробив! – У його роті блиснули довгі загострені ікла. Клері здивовано витріщилася, вона зовсім по-іншому уявляла собі ікла вампірів. У чоловіка вони були тонкі та гострі як голки. – Ти ж заприсягся не запрошувати вовкулаків сьогодні, Бейне!

– Дітей Місяця тут немає, – відповів Магнус, поглядаючи на свої відполіровані нігті. – І саме через твою дурну ворожнечу. Але якщо хтось із вовкулаків і вирішив зламати твій мотоцикл, і це не мої гості, то що мені до того?

Вампір загарчав з люті, тикаючи пальцем у Магнуса.

– Ти хочеш сказати, що…

Вказівний палець Магнуса злегка ворухнувся. Клері навіть подумала, що їй здалося. Крик вампіра вщух, схопившись за горло, він відкривав рот, але голосу не було чутно.

– Ти зловживаєш гостинністю, – сказав спокійно Магнус, широко розплющивши очі. Клері здивувалася – його зіниці були вертикальні, як у кота.

– А тепер іди. – Він махнув рукою, вампір вправно розвернувся й попрямував через натовп до виходу.

Джейс аж засвистів.

– А це круто.

– Ти про цього злого гнома? – закотив очі до стелі Магнус. – Знаю. А що сталося?

Алек тихо невдоволено фиркнув. Нарешті Клері зрозуміла, що він так сміється. «Частіше б він так робив», – подумала вона.

– Це ми налили святої води у його бак, – сказав він.

– Алеку, замовкни, – перервав його Джейс.

– Я так і думав, мстиві маленькі потвори, – задоволено сказав Магнус. – Ви ж знаєте, що їхні мотоцикли їздять на демонічній енергії. Сумніваюсь, що йому вдасться відремонтувати свого байка.

– На одну п’явку з крутим мотоциклом менше, – сказав Джейс. – Моє серце просто обливається кров’ю.

– Я чув, що деякі їхні байки можуть літати, – втрутився Алек, посміхаючись.

– Це лише стара відьомська оповідка, – відповів Магнус, і його котячі очі засяяли. – То через це ви хотіли зіпсувати мою вечірку? Щоб зламати один з мотоциклів вампірів?

– Ні, – поважно втрутився Джейс. – Нам треба поговорити з вами. І бажано наодинці.

Магнус повів бровою. «Чортівня, – подумала Клері, – ще один, хто так робить».

– У мене проблеми з Конклавом?

– Ні, – відповів Джейс.

– Ймовірно, що ні, – сказав Алек. – Ай! – Джейс копнув його у щиколотку.