Місто кісток - Кассандра Клер

– Я не знаю. Вони можуть повернутися всі нараз або поступово. Або ти можеш ніколи не пригадати все те, що забула за роки. Прохання твоєї матері було унікальним, я ніколи такого не робив. Я не маю жодного уявлення, що трапиться.

– Але я не хочу чекати. – Поклавши руки на коліна, Клері міцно їх стиснула, аж побіліли кінчики пальців. – Усе своє життя я відчувала, наче зі мною щось не так. Чогось бракує або щось пошкоджене. Тепер я знаю.

– Я не нашкодив тобі, – перебив її Магнус, його губи злісно вигнулися, оголивши гострі білі зуби. – Кожен підліток у світі почувається розбитим, або не в собі, або якимось іншим – монархом, помилково народженим у сім’ї селян. Різниця лише в тому, що твій випадок – правда. Ти – інша. Може, не краща, але інша. А бути іншим невесело. Хочеш дізнатися, як це, коли тобі пощастило народитися зі знаком диявола? – Він показав на свої очі розчепіреними пальцями. – Коли твій «батько» здригається, глянувши на тебе, а мати повісилася в сараї, збожеволівши від того, що зробила, чи того, що було зроблене з нею? Коли мені було десять років, мій батько намагався втопити мене в затоці. Він знав, що я не його син; що мій справжній батько – демон. Я захистився від нього так, як умів – спалив на місці. Зрештою, я пішов до Безмовних Братів, шукаючи притулку. Вони заховали мене, сказали, що жаль – гірка річ, але краща за ненависть. Коли я виявив, ким є насправді – лише наполовину людиною, – то зненавидів себе. Здавалося, що гіршого й бути не може.

Коли Магнус урвав розповідь, запанувала тиша. На подив Клері, її порушив Алек.

– Це не ваша провина, – сказав він. – Ми не вибираємо, ким народитися.

Магнус виглядав стримано.

– З мене досить. Думаю, ви зрозуміли, про що я. Інший – не означає кращий, Клариссо. Твоя мати намагалася захистити тебе. Не звинувачуй її в цьому.

Клері розслабила руки.

– Я не переймаюсь тим, що інша, – сказала вона. – Я лише хочу бути тим, ким є насправді.

Магнус вилаявся мовою, якої вона не знала. Вона була схожа на тріск полум’я.

– Гаразд. Послухайте. Я не можу відробити те, що зробив, але можу тобі дати ще щось. Частину чогось, що було б твоїм, якби ти виховувалася справжньою дитиною нефілімів. – Він неквапливо підійшов до шафи з книгами, витягнув важку книгу в зотлілій оправі із зеленого оксамиту. Він гортав сторінки, струшуючи пил і клаптики почорнілої тканини. Аркуші були з тонкого напівпрозорого жовтуватого пергаменту, кожен позначений абсолютною чорною руною.

Джейс повів бровами.

– Це копія Сірої Книги?

Магнус, гарячково гортаючи сторінки, не відповів нічого.

– Годж мав таку, – зауважив Алек. – Якось він мені її показував.

– Вона не сіра, – змушена була зазначити Клері. – Вона зелена.

– Якби був такий діагноз, як остаточний буквалізм, ти б померла у дитинстві, – сказав Джейс, струшуючи пил із підвіконня й оглядаючи його, наче він хотів переконатись, що там достатньо чисто, щоб сісти. – Її інша назва – «Греймарі»[16]. Слово означає «магія, прихована мудрість». Книга містить копію кожної руни, яку Ангел Разіель написав в оригіналі Книги Завіту. Копій небагато, бо кожну необхідно виготовляти особливим чином. Деякі з рун такі сильні, що спалили б звичайні аркуші.

Алек виглядав враженим.

– Я цього не знав.

Джейс застрибнув на підвіконня й спустив ноги.

– Не всі сплять на уроках історії.

– Я не…

– Спиш, спиш, ще й слиниш парту.

– Замовкніть, – сказав Магнус, але мовив це дуже м’яко. Він встромив палець між сторінками книжки, підійшов до Клері й обережно поклав книгу їй на коліна. – Тепер, коли я розгорну книгу, хочу, щоб ти вивчила сторінку. Дивися на неї, доки відчуєш, що у твоєму мозку щось змінюється.

– Це боляче? – нервово запитала Клері.

– Всі знання завдають болю, – відповів він і підвівся, залишивши книжку розгорнутою на її колінах. Клері пильно глянула на чисту білу сторінку, де розплився Знак чорної руни. Він був схожий на крилату спіраль, а коли Клері схилила голову, знак здався палицею, обмотаною лозою. Мінливі кути малюнка лоскотали розум, наче пір’їна чутливу шкіру. Вона відчула тремтіння, що змушувало її заплющити очі, але Клері тримала їх розплющеними, аж поки вони почали пекти. Все розпливлося. Вона майже кліпнула, аж раптом відчула це: клацання всередині голови, наче в замку повернувся ключ.

Руна на сторінці вмить стала чіткою, і Клері мимоволі подумала: «Пам’ятай». Якби руна була словом, то мала б набагато більше значень, ніж мають слова. Це була перша дитяча згадка про світло, яке проходило між бильцями дитячого ліжечка, знайомий запах дощу і вулиць міста, біль незабутої втрати, жало приниження, яке теж годі забути, і жорстока забудькуватість старості, коли більшість давніх спогадів вимальовуються з болючою точністю, а нещодавні події неможливо пригадати.

Тихо зітхнувши, вона перегорнула сторінку, ще одну, дозволивши зображенням і відчуттям оволодіти нею. «Журба. Думка. Сила. Захист. Прихильність…» Раптом вона скрикнула від несподіванки, коли Магнус схопив