Місто кісток - Кассандра Клер

Саймон спробував укусити Джейса довгими жовтими зубами. Джейс похапцем забрав руку.

– Іззі, йди приведи нашого величного хазяїна.

– Чому я? – роздратовано запитала Ізабель.

– Бо приземлений став пацюком через тебе, ідіотко, – відповів він. Клері була неприємно вражена тим, що ніхто з них, крім Ізабель, не називає Саймона на ім’я. – Не можна його тут залишати.

– Ти б з радістю його залишив, якби не вона, – мовила Ізабель, вклавши в останнє слово стільки отрути, що нею можна було б убити слона. Вона поволі пішла, погойдуючи стегнами.

– Не можу повірити, що вона дозволила тобі випити ту блакитну бурду, – звернулася Клері до Саймона-пацюка. – Бачиш, що сталося через твою необережність.

Саймон роздратовано пропищав. Почувши сміх, Клері глянула вгору й побачила Магнуса, який схилився над нею. Ізабель стояла позаду, не приховуючи злості.

– Rattus norvegicus, звичайний сірий пацюк, нічого екзотичного, – мовив Магнус, дивлячись на Саймона.

– Мені байдуже, до якого виду пацюків він належить, – розсердилася Клері. – Перетворіть його назад.

Магнус почухав потилицю, розсипаючи блискітки.

– У цьому немає потреби.

– Немає потреби? – закричала Клері так голосно, аж Саймон заховався під її великий палець. – ЯК ВИ МОЖЕТЕ ТАКЕ КАЗАТИ?

– Бо за кілька годин він сам перетвориться на людину, – пояснив Магнус. – Дія коктейлю тимчасова. Немає потреби використовувати чари для перетворення. Це лише травмує його. Забагато магії може нашкодити приземленим, вони непристосовані до цього.

– Сумніваюсь, що він пристосований до того, щоб бути пацюком, – зауважила Клері. – Ви ж маг, хіба не можете припинити дію чарів?

Подумавши, Магнус відповів:

– Ні.

– Отже, не збираєтеся.

– Безплатно ні. А заплатити, дорогенька, ти не можеш.

– Але ж я не можу везти пацюка додому в метро, – жалібно запротестувала Клері. – Або я його кину, або поліція метрополітену арештує мене за перевезення паразитів. – Саймон роздратовано пропищав. – Та звісно, ти не паразит.

До дівчини, яка сварилася біля дверей, приєдналися ще шестеро чи семеро гостей. Сварливі голоси перекрикували шум вечірки й звуки музики. Магнус закотив очі. Він перепросив і зник у натовпі.

Ізабель, погойдуючись на каблуках, шумно зітхнула:

– От і допоміг.

– Знаєш, пацюка можна покласти в наплічник, – порадив Алек.

Клері суворо глянула на нього, але не протестувала. Жодної кишені, у яку можна було б його покласти, у дівчини не було. А в обтягуючому одязі Ізабель і не могло бути жодних кишень. І як Ізабель дозволили так іти?

Скинувши наплічника, вона примостила маленького сірого пацюка, котрий колись був Саймоном, між складеним светром та етюдником. Він згорнувся на гаманці та з докором глянув на неї.

– Вибач, – сумно мовила Клері.

– Не турбуйся, – сказав Джейс. – Не розумію, чому всі приземлені беруть на себе відповідальність за дії, які вони не вчинили. Ти не заливала його тим коктейлем.

– Якби не я, його б тут не було, – стиха мовила Клері.

– Не тішся, він прийшов заради Ізабель.

Клері сердито закрила наплічник і підвелася.

– Забираймося звідси. Мене вже тут нудить.

Як виявилося, біля дверей сварилися вампіри, їх можна було впізнати за блідою шкірою і дуже чорним волоссям.

«Мабуть, вони його фарбують, – подумала Клері, – неможливо, щоб вони всі були чорноволосі, крім того, у декого світлі брови».

Вампіри голосно скаржилися на поламані мотоцикли й на зникнення друзів.

– Може, вони п’яні й десь вирубилися, – знуджено мовив Магнус. – Ви ж знаєте свою схильність перетворюватись на кажанів і купи пилу, коли насьорбаєтеся забагато «Кривавої Мері».

– Вони змішують горілку зі справжньою кров’ю, – прошепотів Джейс.

Клері затремтіла від близькості його подиху.

– Я знаю, дякую.

– Ми не можемо змітати весь пил у будинку, бо зранку він може виявитись Ґреґом, – сказала дівчина з надутими губами й намальованими бровами.

– Нічого з Ґреґом не станеться. Я рідко підмітаю, – виправдовувався Магнус. – Усіх, хто загубився, я завтра відправлю в готель. У машині із затемненим склом, звичайно.

– А наші мотоцикли? – запитав худий хлопчина, темне фарбоване волосся якого біліло біля коренів. На його лівому вусі висіла золота сережка у формі кілка. – Їхній ремонт забере багато часу.

– До сходу сонця встигнеш, – сказав Магнус, у якого вже уривався терпець. – Пропоную починати негайно. – Він підвищив голос. – Все! Вечірка закінчена! Всі на вихід! – Він махнув руками, розсипаючи блискітки.

Музичний гурт різко перестав грати. Серед гостей почулися нарікання, але всі