Місто кісток - Кассандра Клер

– Ні, – повторив Джейс. – Ми розмовлятимемо з вами під грифом Завіту. – Якщо ви допоможете нам, усе, що ви повідомите, буде зберігатися в таємниці.

– А якщо я відмовлюся?

Джейс широко розправив руки. Рунічні тату на його долонях почорніли.

– Думаю, нічого не трапиться. А може, до вас прийдуть Брати із Безмовного Міста.

Голос Магнуса розливався солодко як мед, але під ним відчувався лід.

– Це такий вибір ти мені пропонуєш, маленький Мисливче?

– У вас немає вибору, – відповів Джейс.

– Саме так. Це я і мав на увазі, – сказав Магнус.

Спальня Магнуса буяла барвами: на підлозі лежав матрац, накритий простирадлами та покривалом канаркового кольору, на яскраво-синьому столику було безліч баночок із косметикою. Навіть більше, ніж мала Ізабель. Веселкові оксамитові гардини ховали панорамні вікна, а пухнастий хутряний килим укривав підлогу.

– Гарна місцина, – сказав Джейс, відсовуючи тяжку штору. – Припускаю, що головному магу Брукліна добре платять?

– Платять, – не заперечував Магнус. – Щоправда, соціальних пільг немає. Навіть зуби лікую за власний кошт. – Він зачинив за собою двері та сперся на них спиною. Коли він схрестив руки, його сорочка трохи піднялася, відкривши золотисту шкіру живота без пупа. – Ну, то що задумали ваші хитрі малі голови?

– Це не вони, – сказала Клері, намагаючись випередити Джейса. – Це я хотіла поговорити з вами.

Магнус поглянув на неї своїми нелюдським очима.

– Ти не з ними. І ти не з Конклаву. Але ти можеш бачити Невидимий Світ.

– Моя мати була з Конклаву, – відповіла Клері. Вона вперше сказала це вголос і була впевнена, що каже правду. – Але вона ніколи не говорила мені про це і тримала все в таємниці. Я не знаю чому.

– То запитай у неї.

– Я не можу. Вона… – затнулася Клері. – Вона зникла.

– А батько?

– Він помер ще до мого народження.

Магнус роздратовано фиркнув.

– Як казав Оскар Вайлд, «Втратити одного з батьків – це ще можна вважати нещастям, але втратити обох – це вже наче недбалість».

Клері почула, як Джейс стиха зашипів.

– Я не просто втратила матір. Її забрав у мене Валентин, – сказала вона.

– Я не знаю ніякого Валентина, – відповів Магнус, але його очі замиготіли, як полум’я на свічці, й Клері зрозуміла, що він бреше. – Мені шкода, що все так трагічно склалося, але не розумію, до чого тут я. Може, ви мені скажете?

– Вона не скаже вам, бо не пам’ятає, – різко втрутився Джейс. – Хтось стер її пам’ять, і ми пішли до Безмовного Міста, щоб Брати допомогли їй згадати все. Вони витягнули два слова. Думаю, ви здогадуєтеся, які це слова.

На мить у кімнаті запанувала тиша. Зрештою Магнус скривився у гіркій посмішці.

– Мій підпис. Я знаю, це було божевілля. Зарозумілий вчинок.

– Ви поставили підпис у моїй голові? – не вірячи, запитала Клері.

Магнус підняв руку, виводячи вогняні літери у повітрі. Коли він закінчив, палаючий золотий напис у повітрі відбивався в його очах та на вустах. «Магнус Бейн».

– Я пишався тим, що зробив, – повільно промовив він, дивлячись на Клері. – Так чисто і досконало. Ти забувала б усе, що побачила. Жодних ельфів, гоблінів чи довгоногих бестій. Ніщо б не тривожило твій невинний смертний сон. Так хотіла вона.

– Так, як хотіла вона? – напружившись, тихо сказала Клері.

Магнус видихнув і своїм подихом здув вогняні літери, перетворивши їх на попіл. Врешті-решт він заговорив. Клері наперед знала, що збирається сказати Магнус, і його відповідь не була несподіванкою, та все-таки ці слова вдарили її в саме серце.

– Твоя мати, – промовив він.

– То це зі мною зробила мама? – допитувалася Клері, але її здивоване обурення не звучало переконливо навіть для неї самої. Розглянувшись, вона побачила співчуття в очах Джейса, навіть Алек шкодував її. – Чому?

– Я не знаю, – Магнус знизав плечима. – Не моя робота ставити запитання. Я виконую те, за що мені платять.

– У межах, дозволених Завітом, – нагадав йому Джейс ніжним наче шовк голосом.

Магнус схилив голову.