Місто кісток - Кассандра Клер

– Звичайно, у межах, дозволених Завітом.

– Отже, згідно із Завітом, нормальним вважається знущання над мозком? – гірко запитала Клері. Не почувши відповіді, вона опустилася на край ліжка Магнуса. – Це було лише раз? Вона хотіла, щоб я забула щось особливе? Ви знаєте, що це?

Магнус метнувся до вікна.

– Не думаю, що ти розумієш. Коли я вперше побачив тебе, тобі, певно, було років зо два. Я дивився у це вікно, – він легенько постукав по склу, з якого посипалися пил та крихти фарби, – і побачив, як якась жінка поспіхом підіймалася по вулиці, несучи щось, загорнуте в ковдру. Мене здивувало те, що вона зупинилася біля моїх дверей. Твоя мама виглядала такою звичайною, такою юною…

Місячне світло посріблило його яструбиний профіль.

– Зайшовши, вона розгорнула ковдру. У ній була ти. Джоселін посадила тебе на підлогу, й ти закружляла кімнатою, чіпаючи мої речі, хапаючи кота за хвіст. Коли він подряпав тебе, ти завивала, наче банші[15], тому я запитав твою маму, чи ти наполовину не та плакальниця. Вона не сміялася… – Він зупинився. Тепер усі зосереджено дивилися на нього, навіть Алек. – Твоя мама зізналася, що вона Мисливець за тінями. У неї не було причини обманювати; знаки видні, навіть якщо з часом і тьмяніють, наче бліді срібні шрами на шкірі. Вони мерехтіли, коли вона рухалася. – Він потер блискучий грим навколо очей. – Джоселін розповіла, як сподівалася, що ти народишся зі сліпим Внутрішнім Оком – деяких Мисливців за тінями необхідно навчити бачити Світ Тіней. Але вона побачила, як ти дражнила ельфа, що застряг в огорожі. Твоя мати знала, що ти можеш бачити. Тому попросила мене, якщо це можливо, позбавити тебе дару Бачення.

Клері важко зітхнула, та Магнус незворушно вів далі.

– Я сказав їй, що через деформацію тієї частини мозку ти можеш навіть збожеволіти. Вона не плакала. Твоя мама була не з тих жінок, що відразу плачуть. Вона запитала, чи є ще якийсь спосіб, і я пояснив їй, що тебе можна змусити забути ті моменти Світу Тіней, які ти побачила. Єдиним застереженням було те, що їй необхідно буде приходити до мене щодва роки, оскільки результати закляття будуть слабшати.

– І вона приходила? – запитала Клері.

Магнус кивнув.

– Відтоді я бачив тебе щодва роки, бачив, як ти виростала. Знаєш, ти – єдина дитина, дорослішання якої я бачив. При моїй роботі з людськими дітьми не стикаються.

– То ви впізнали Клері, коли ми зайшли, – мовив Джейс. – Ви мусили впізнати.

– Звісно, впізнав, – Магнус був роздратований. – І навіть був шокований. Але що б ви зробили? Вона мене не знала. Вона не мала мене знати. Сам факт, що Клері була тут, означав, що закляття почало слабшати. Насправді, ще один візит мав відбутися минулого місяця. Я навіть проходив повз ваш будинок, коли повернувся з Танзанії, але Джоселін сказала, що ви посварились і ти втекла. Твоя мама збиралася прийти до мене, коли ти повернешся, але, – елегантне знизування плечима, – вона не прийшла.

Холодна хвиля спогадів накрила Клері. Вона пам’ятала, як стояла поряд із Саймоном у вестибюлі, й намагалася пригадати щось із того, що побачила тієї миті… «Я думала, що побачила кота Доротеї, але це була лише гра світла».

Але Доротея не мала кота.

– Ви були там того дня, – мовила Клері. – Я бачила, як ви виходили із квартири Доротеї. Я пам’ятаю ваші очі.

Здавалося, що Магнус замуркотів.

– Мене легко запам’ятати, це правда, – зловтішно мовив він. Потім захитав головою. – Ти не мала б мене пам’ятати. Я використав найпотужніші чари, міцні наче камінь, що огорнули мене стіною, коли побачив тебе. Ти мала би буквально стукнутись об неї.

«Якщо зіткнешся з психологічною стіною, як позбутися душевних синців?»

– Якщо ви знімете з мене закляття, я зможу пригадати все забуте? Усі спогади, які ви вкрали? – запитала Клері.

– Я не можу його зняти, – Магнус почувався незручно.

– Що? – розгнівано запитав Джейс. – Чому ні? Це необхідно Конклаву…

Магнус холодно дивився на них.

– Не люблю, коли хтось указує мені, що робити, малий Мисливче за тінями.

Клері помітила, що Джейсу дуже не сподобалося звертання «малий», але до того, як він встиг відповісти, заговорив Алек. Його голос був м’який, вдумливий.

– Хіба ви не знаєте, як скасувати його? – запитав він. – Я маю на увазі закляття.

Магнус зітхнув.

– Відробити закляття – справа набагато складніша, ніж накласти його вперше. Складність у тій старанності, з якою я все заплутував. Якщо я припущуся найменшої помилки, розплутуючи закляття, її розум можна пошкодити назавжди. Крім того, – додав він, – воно вже слабшає. Ефект сам зникне з часом.

Клері різко глянула на нього.

– Тоді мої спогади повернуться? Усе, що зникло в мене з голови?