Місто кісток - Кассандра Клер
П’ятнадцятирічна Клері вважала себе звичайнісіньким підлітком, доки одного чудового дня не з’ясувала, що належить до давнього роду таємничих Мисливців за тінями. Багато століть її предки захищали світ від темних сил. І тепер хай стережуться демони, чаклуни, вовкулаки та вампіри! Настав її час взяти до рук зброю…
Місто кісток
Моєму дідусеві
ПодякиЯ хотіла б подякувати своїй робочій групі, усім зіркам Массачусетсу: Еллен Кушнер, Делії Шерман, Келлі Лінк, Гевіну Гранту, Холлі Блек і Сарі Сміт. А також Тому Холту та Пег Керр – за те, що підбадьорювали мене до появи книги, а Джастін Ларбалестьє й Іві Сінайко – за їхні думки щодо книги під час роботи над рукописом. Моїй мамі і батькові – за їхню відданість, прихильність і непохитну віру в те, що зрештою я створю щось варте друку. Джиму Хіллу й Кейт Коннор – за їхнє підбадьорення і підтримку. Еріку – за мотоцикли вампірів, які працюють на демонічній енергії, й Елці – за те, що виглядає в чорному краще, ніж удови її ворогів. Тео та Велу – за створення гарних зображень до моєї прози. Моєму чарівному агентові Баррі Голдблатту і моєму талановитому редактору Карен Войтилі. Холлі – за те, що прожила цю книгу зі мною, і Джошу – за фінансову допомогу.
Я зовсім сну не маю. Між виконанням пагубного вчинку І первим побудом до нього ціла Середина, се мов якась фантазма, Якесь гидке, страшенне сновидіннє. Тоді наш геній кличе на пораду Усі знаряддя смертної природи, І чоловіче єстество страждає, Мов невеличке царство в часі бунту. Вільям Шекспір. Юлій Цезар [1] Частина 1Спуск у темряву
Оспівував я Хаос й Вічну Ніч, й, натхненний Музою небес, спускався в темряву та сходив до висот. Джон Мілтон. Втрачений рай [2] Розділ 1
«Пекельне лігво»
– Ти, певно, жартуєш зі мною, – сказав вишибайло, схрестивши руки на своїх кремезних грудях. Він подивився згори вниз на юнака в червоній куртці з блискавкою та похитав головою. – Із цим сюди не можна.
Близько півсотні підлітків, що стояли в черзі перед дверима клубу «Пекельне лігво», нашорошили вуха. Щоб потрапити до цього клубу, треба було довгенько постояти в черзі, особливо в неділю, і зазвичай тут нічого цікавого не відбувалося. Охоронці жорстко й швидко заспокоювали тих, із ким могли бути неприємності. П’ятнадцятирічна Клері Фрей та її найкращий друг Саймон разом з усією чергою затамували подих, сподіваючись на
