Екзорцист - Вільям Пітер Блетті

— А це так важливо? — спитала Кріс.

Каррас знову помітив на її обличчі дивне напруження.

— Я гадаю, що так, — мовив він. — Так, це важливо.

Кріс подивилася на синій порцеляновий молочник на столі. А тоді сказала:

— Так, я його знала.

— Знали?

Вона глянула на нього й тихенько вимовила:

— Берк Деннінґз.

— Режисер?

— Так.

— Той режисер, що…

— Так.

Розмірковуючи над її відповіддю, Каррас подивився на її руки. У Кріс ледь-ледь здригався вказівний палець.

— Може, хочете кави або ще чогось, отче?

Каррас звів очі.

— Ні, дякую, — сказав він. — Не треба, — а тоді, склавши руки на столі, нахилився до неї. — Отже, Реґана була з ним знайома? — запитав він.

— Тобто з Берком?

— Так, з Деннінґзом.

— Ну…

Раптом щось гучно забряжчало. Кріс перелякано здригнулася, а тоді побачила, що це з Карлових рук випала на підлогу сковорідка, а коли він нагнувся й підняв її, то знову випустив із рук.

— Боже всемогутній, Карле!

— Вибачте, мадам! Вибачте!

— Ану забирайся звідси, Карле! Перепочинь! Піди в кіно чи ще кудись!

— Ні, мадам, краще я…

— Карле, не сперечайся! — гостро озвалася Кріс. — Забирайся! Піди кудись бодай на годинку! Нам усім пора вже забратися звідси! Іди геть!

— Так, іди геть! — луною озвалася Віллі, заходячи на кухню й хапаючи з Карлових рук сковорідку. Вона роздратовано підштовхнула його до комори.

Карл кинув оком на Карраса й Кріс і вийшов.

— Вибачте, отче, — пробурмотіла Кріс. Вона сягнула по сигарету. — Останнім часом йому було дуже нелегко.

— Ви мали рацію, — лагідно сказав Каррас. Тоді взяв коробку із сірниками. — Дійсно, вам усім варто буде звідси забратися. — Припалив їй сигарету, загасив сірника, поклав його в попільничку й додав: — І вам особисто теж.

— Так, я знаю. І як той Берк… чи хто там іще… тобто що він казав? — Кріс пильно дивилася на священика.

Каррас знизав плечима.

— Лише лаявся.

— І все?

Священик уловив легенькі нотки страху в її голосі.

— Загалом так, — відповів він. А тоді притишив голос: — До речі, чи в Карла є дочка?

— Дочка? Ні, принаймні мені це невідомо. Або, якщо це й так, він ніколи про неї не згадує.

— Ви певні?

Кріс повернулася до Віллі, що драяла зливальницю.

— Чуєш, Віллі, ви ж не маєте дочки, правда?

Віллі відповіла, не піднімаючи голови:

— Була, мадам, але вона давно померти.

— Ой, Віллі, прийміть спочуття.

— Дякую вам.

Кріс повернулася знову до Карраса.

— Я вперше про неї почула, — прошепотіла вона. — А чому ви спитали? Звідки ви дізналися?

— Про це згадала Реґана.

Кріс недовірливо на нього глянула й прошепотіла:

— Що?

— Вона згадала. Чи раніше вона колись демонструвала ознаки… ну… екстрасенсорики?

— Екстрасенсорики, отче?

— Так.

Вагаючись, Кріс відвела очі й спохмурніла.

— Я не знаю. Не певна. Тобто доволі часто траплялося, що вона думала про ті самі речі, що й я, але ж хіба такого не буває з дуже близькими людьми?

Каррас кивнув і погодився:

— Так. Буває. Тепер оця третя особа, про яку я згадував… це та, що з’являлася, коли вона була під дією гіпнозу?

— Та, що плела нісенітниці?

— Саме так. Хто це?

— Я не знаю.

— Зовсім вам не знайома?

— Ні, зовсім.

— Чи ви вже домовилися про медичні карти Реґани?

— Вони будуть тут по обіді. Їх доставлять особисто вам, отче. Інакше вони взагалі не хотіли їх давати, і то я мусила вчинити страшний скандал.

— Так, я припускав, що виникнуть проблеми.

— Вони й виникли. Але карти будуть у вас.

— Це добре.

Склавши на грудях руки, Кріс відхилилася в кріслі й похмуро подивилася на Карраса.

— Гаразд, отче, то яка наша ситуація? Де ми опинилися врешті?

— Ну, ваша донька…

— Ні, ви ж розумієте, про що я, — урвала його Кріс. — Тобто чи збираєтеся ви дістати дозвіл на екзорцизм?

Каррас опустив очі й легенько похитав головою.

— Я просто не маю великої надії, що мені вдасться переконати єпископа.

— Тобто як це «не маєте надії»? Поясніть.

Каррас запхав руку в кишеню, видобув флакончик для святої води й показав його Кріс.

— Бачите це? — запитав він.

— А що це таке?

— Я сказав Реґані, що це була свята вода, — м’яко відповів Каррас, — і коли я почав на неї бризкати, вона відреагувала дуже бурхливо.

— О, то це добре, отче. Хіба ні?

— Ні. Бо це зовсім не свята вода, а звичайна вода з-під крана.

— Ну? А яка тут різниця, отче?

— Святу воду освячено.

— Ой, я дуже цьому рада, отче! Справді рада! — роздратовано огризнулася Кріс. — Можливо, деякі демони просто тупі!

— Ви справді вірите, що в неї вселився демон?

— Я вірю, що в неї всередині є щось таке, що прагне її вбити, а те, що воно нездатне відрізнити сечу від пепсі, не має великого значення, ви так не гадаєте, отче Каррас? Вибачте, але ж ви хотіли взнати мою думку! — Кріс роздратовано загасила в попільничці сигарету. — То що ви тепер мені кажете? Екзорцизму не буде?

— Послухайте, я тільки починаю все з’ясовувати, — різко відповів їй Каррас, також починаючи дратуватися. — Але в церкви є певні критерії, яких треба дотримуватися, і для цього є вагомі підстави, щоб замість користі не завдати ще більшої шкоди, а також щоб не давати приводу для поширення марновірних нісенітниць, що їх роками нам приписують! Таких, скажімо, як священики, що левітують, або статуї Пресвятої Богородиці, що нібито плачуть кривавими сльозами в Страсну п’ятницю та інші свята! Гадаю, що я можу прожити без того, щоб робити свій внесок у такі дурниці!

— Може, дати вам пігулку лібріуму, отче?

— Вибачте, але ви хотіли взнати мою думку.

— Гадаю, ви мене ознайомили з нею.

Каррас сягнув по сигаретну пачку.

— Мені теж, — попросила Кріс.

Каррас подав їй пачку. Кріс узяла сигарету, тоді Каррас. Він припалив обидві сигарети, і вони затягнулися й видихнули дим із явним полегшенням, що довкола знову запанував спокій.

— Прошу вибачити, — сказав Каррас, втупивши очі в стіл.

— Ага, ці сигарети без фільтра вас колись уб’ють.

Вони курили мовчки, а Кріс дивилася крізь височенне, від стелі до підлоги, вікно на міст Кі-бридж. Почула м’яке періодичне постукування. Кріс обернулася й побачила, що Каррас, не відводячи очей від сигаретної пачки, поволі крутив її між пальцями.

Раптом він підвів голову й зіткнувся з вологим і запитливим поглядом Кріс.

— Гаразд, послухайте, — сказав він, — я зараз розповім вам про деякі ознаки, що їх може визнати церква за докази, перед тим як дати офіційний дозвіл на проведення ритуалу екзорцизму.

— Ага, добре. Хотіла б їх