Екзорцист - Вільям Пітер Блетті

це повідомляло забагато компетентних очевидців. Лікарі. Психіатри. Узяти хоча б Жуно. Але як пояснити ці явища — ось у чому проблема. Він подумав про згаданого Естеррайхом шамана на Алтаї в Сибіру, що навмисне впадав ув одержимість для виконання «магічного акту». Коли його обстежили в клініці перед самим актом левітації, його пульс був на рівні ста ударів за хвилину, а потім узагалі підскочив до неймовірних двохсот ударів. Були також зафіксовані разючі зміни температури його тіла й частоти дихання. Отже, його паранормальні дії були тісно пов’язані з фізіологією! Їх спричиняла якась невідома тілесна енергія або сила! Але як докази одержимості, довідався Каррас, церква вимагає чітких і підтверджених свідчень про такі зовнішні феномени, що дозволяли б… Він забув точне формулювання, але, провівши пальцем по сторінці з книжки «Сатана», що лежала в нього на столі, Каррас це знайшов: «…підтверджених свідчень про такі зовнішні феномени, що дозволяли б припустити можливість екстраординарного втручання відмінного від людини інтелекту». Чи це стосувалося випадку з шаманом? Ні, не обов’язково. А з Реґаною? Чи це її випадок?

Каррас перечитав підкреслене олівцем місце в «Римському ритуалі»: «Екзорцист повинен пильнувати, щоб жоден із проявів хвороби пацієнта не залишився без пояснення». Каррас замислено кивнув. «Ну гаразд. Подивимося». Почав ходити по кімнаті, згадуючи всі прояви Реґаниної хвороби й намагаючись дати їм можливе пояснення. Перераховував їх подумки один за одним.

Разюча зміна рис обличчя Реґани.

Частково її хвороба й частково недостатнє харчування, хоча здебільшого, дійшов він висновку, причина цього — те, що психічна конституція людини знаходить вираження в її фізіономіці.

Разюча зміна голосу Реґани.

Йому ще треба почути її «справжній» голос, подумав Каррас. Навіть якщо він був високим, як стверджує її мати, постійне верещання могло огрубити голосові зв’язки, зробивши голос низьким. Єдина проблема, міркував він, це оглушлива й нез’ясована потужність цього голосу, бо навіть з огрублими зв’язками це неможливо пояснити фізіологічно. Але в патологічному стані вияви паранормальної сили, що перевищує потенційні властивості м’язів, — явище відоме й досить поширене. Можливо, цей загадковий ефект вплинув і на її голосові зв’язки та гортань.

Раптове збільшення словникового запасу й знань Реґани.

Криптомнезія: приховані уривки слів та фактів, які вона колись могла почути, навіть у немовлячому віці. У сновид, а також у людей на грані смерті приховані спогади нерідко виходять на поверхню з мало не фотографічною докладністю.

Здогад Реґани про те, що він священик.

Могла просто вгадати. Якщо вона справді читала розділ про одержимість, то, можливо, і чекала візиту священика. А згідно з Юнґом, підсвідоме сприйняття й чутливість хворих на істерію пацієнтів бувають часом у п’ятдесят разів гостріші, ніж у нормальних людей, і саме цим, на думку Юнґа, пояснювалося нібито автентичне «читання думок» медіумами під час спіритичних сеансів, адже їхня підсвідомість медіума насправді «читала» на столі майже невловні тремтіння й вібрації, створені руками особи, чиї думки нібито «читалися». Ці тремтіння творили своєрідні матриці літер або цифр. Так і Реґані, можливо, вдалося «прочитати», хто він такий, на підставі його поведінки або навіть пахощів мира на його руках.

Знання Реґани про смерть його матері.

Також могла вгадати. Адже йому вже сорок шість.

«Допомошіть стагому слушителю вівтагя, очче!»

Підручники в католицьких семінаріях допускали існування телепатії як цілком реального природного феномена.

Ранній розвиток інтелекту Реґани.

Це було найважче пояснити. Однак персонально досліджуючи випадки множинної особистості разом із нібито окультними феноменами, психіатр Юнґ дійшов висновку, що в стані істеричного сомнамбулізму загострюються не тільки підсвідомі сприйняття та відчуття, але й функціонування інтелекту, унаслідок чого нова особистість виявляється набагато розумнішою за стару. Але чи звичайний опис феномена пояснює його?

Він раптово зупинив ходу й нахилився над столом, усвідомивши, що Реґанин каламбур про Ірода мав значно глибше значення, ніж йому здалося спочатку, бо, коли фарисеї повідомили Христа про Іродові погрози, Христос, скільки пригадував єзуїт, відповів таке: «Ідіть і скажіть тому лисові, що я виганяю бісів!»

Він глянув на плівку з голосом Реґани, а тоді втомлено сів за стіл, запалив чергову сигарету, випустив нерівне кільце синювато-сірого диму, знову замислившись про тих хлопців Бернерів і про випадок із восьмирічною дівчинкою, що демонструвала всі симптоми повноцінної одержимості. Яку ця дівчинка могла прочитати книжку, що змусила б її підсвідомість так досконало зімітувати симптоми одержимості? І яким чином підсвідомість жертв у Китаї могла поділитися цими симптомами з підсвідомістю інших одержимих людей у Німеччині, Сибіру, Африці? І чому в різних культурах і в різні часи ці симптоми завжди були ідентичні?

«До речі, Каррасе, твоя мати тут, із нами».

Єзуїт дивився перед собою невидющими очима, затиснувши в пальцях сигарету, цівочки диму з якої підносилися вгору до короткочасного життя й миттєвої смерті, мов мимовільні спогади про забуті сни. Він подивився на ліву нижню шухляду письмового столу, якийсь час не ворушився, а тоді відкрив, нахилившись, шухляду й витягнув із неї вицвілий підручник англійської мови для дорослих. Підручник для вправ його матері. Він поклав його на стіл, зачекав, а тоді почав обережно й лагідно гортати сторінки. Спочатку багаторазово повторені літери абетки. Тоді простенькі вправи:

6-Й УРОК

МОЯ ПОВНА АДРЕСА

Між сторінками спроба написати листа:

Дорогий Диммі,

я чекала

Ще одна спроба. Незавершена. Він відвернувся. Побачив у шибі її очі… які чекали…

— Domine, non sum dignus.

Тепер це були очі Реґани.

— Скажи хоч слово…

Каррас подивився знову на плівку з голосом Реґани.

Він вийшов із кімнати й поніс плівку до лінгвістичного кабінету кампусу. Знайшов там магнітофон, сів, акуратно заправив кінець плівки в порожню бобіну, надів навушники, клацнув вимикачем, а тоді знеможено нахилився й почав напружено слухати. Спочатку тільки шипіння плівки. Гудіння моторчика. Раптово щось клацнуло. Якісь шуми. «Привіт, татку?» Свист від надмірної гучності. Приглушений голос Кріс Макніл звідкись іззаду: «Не так близько до мікрофона, сонечку. Трохи далі». — «Так?» — «Ні, більше». — «Так?» — «Ага, так добре. А тепер говори». Хихотіння. Удар мікрофоном об стіл. А тоді чистий ніжний голос Реґани Макніл: «Привіт, татку? Це я. М-м-м…» Сміх, тоді пошепки вбік: «Мамо, я не знаю, що казати!» — «Та просто розкажи йому про себе, сонечку. Скажи, чим ти займаєшся». Знову хихотіння. «Е-е-е, татку… Ну, знаєш… Тобто я маю надію, що ти мене добре чуєш, і, е-е-е… чекай-но. М-м-м, по-перше, ми… Ні, зачекай! По-перше, ми у Вашинґтоні, татку, знаєш? Це там, де живе президент, і цей його дім… знаєш, татку?.. Це… Чорт! Татку, зачекай, я краще почну спочатку. Розумієш, татку, там…»