Вода і камінь. Книга 3. Мірабель - with love anellaya

   Лелейн обережно піднесла їм склянки з відваром.

-Нехай щастить.- Вона підійшла до апарату, перевіряючи їх стан.

   Не думаючи, Бель проковтнула відвар, цілком усвідомивши, що чим далі вона затягуватиме, тим лячніше їй ставатиме. Вона повернулася до Ніко, аби впевнитися, що з ним все гаразд. Мірабель бачила, як він переймається за них, вдивляючись у апарати. Але було те, що дійсно змусило її хвилюватися. Наче справа стосувалася її. Вона не знала про розмову Ніко з Фаб’єн, але його погляд ставав все холоднішим, наче він навмисне ставив між ними стіну. Це не був той Ніко, якого ми з вами знали як удаваного однокласника Елеонори, що мав зробити все, аби вона зустрілася з Аріелою. Він дійсно був наляканий і досі не знав чи правильно вчиняє. Однак знати про це було необов’язково. Та й перейматися про таке тим паче. Бо далі на них чекало щось набагато гірше ніж ті проблеми, які вони мали зараз. 

   Мірабель відчула, як її очі повільно заплющуються. Зникали всі думки, перетворюючись у суцільний дим. Звуки на приладі ставали все гучнішими, поки там не з’явилися рівні лінії.

-Я в вас вірю.- Прошепотіла Лелейн, уважно спостерігаючи за відсутністю серцебиття на екрані.- Щасливого перебування у пеклі.

                         З любов'ю, Анеллая!