Гра престолів - Джордж Мартін
Ар’я трохи поміркувала.
— Ви бачили, що там було насправді.
— Таки-так. Відкрити очі є все, що треба. Серце бреше, голова робить викрутаси, та очі бачать, як є. Дивися очима. Слюккай вуками. Куштуй ротом. Нюкай носом. Мацай шкірою. Аж тоді будеш думатті, опісля, і так знатті правду.
— Таки-так, — відповіла Ар’я, вишкірившись у посмішці.
Сиріо Форель дозволив і собі посмішку.
— Я зараз гадаю, що коли приїдемо до той твій Зимосіч, тобі вже буде час узяти до рук твою голку.
— Так! — захоплено вигукнула Ар’я. — От почекайте, як покажу Джонові…
Позаду неї великі дерев’яні двері малої трапезної відкрилися зненацька, рвучко і з брязкотом. Ар’я крутнулася назустріч.
Під аркою дверей стояв лицар Королегвардії разом із п’ятьма ланістерівськими стражниками. Він був у повному риштунку, тільки що забороло підняте. Ар’я згадала його очі з набряками і темно-руді вуса, бо він колись приїжджав до Зимосічі разом із королем. То був пан Мерин Трант. Кармазинники мали на собі кольчуги на кубраках вивареної шкіри та сталеві шишаки з левами на маківках.
— Ар’я Старк, — мовив лицар, — ходімо з нами, дитино.
Ар’я закусила губу з сумніву.
— Чого вам треба? — запитала вона.
— Твій батько хоче тебе бачити.
Ар’я зробила була крок уперед, та Сиріо Форель утримав її за руку.
— Чому це раптом дон Едард посиляє ляністерські люди, а не свої влясні? Мені цікаво знати.
— Ти знай своє місце, танцюра, — мовив пан Мерин. — То не твій клопіт.
— Мій батько нізащо не послав би вас, — проказала Ар’я.
Вона схопила до рук свого дерев’яного меча. Ланістерівці зареготали.
— Поклади дрючка, дівчинко, — мовив до неї пан Мерин. — Я є присяжним братом Королегвардії, Братства Білих Мечів.
— Так само, як Крулеріз, що вкоротив віку старому королю, — відповіла Ар’я. — Я не хочу з вами йти, і не піду.
В пана Мерина Транта урвався терпець.
— Схопити її! — наказав він воякам і опустив забороло шолома.
Троє з них рушили уперед, тихо подзенькуючи кольчугами на кожному кроці. Зненацька Ар’я злякалася. «Страх ріже глибше за меч» — сказала вона собі, щоб угамувати гупання серця.
Сиріо Форель встав між ними, легенько постукуючи дерев’яним мечем по чоботі.
— Ану статті отам. Ви є чоловіккі або собаккі, щоб нападатті на мале дитя?
— Іди геть, дідугане, — мовив один з кармазинників.
Меч Сиріо свиснув у повітрі й задзвенів на його шоломі.
— Я є Сиріо Форель, і ви казатті до мене з належною пошаною.
— Лисий вилупок!
Стражник витяг меча. Палиця свиснула ще раз, невидима у повітрі. Ар’я почула гучний дзвін впущеного меча на кам’яній підлозі.
— Руку зламав! — засичав крізь зуби стражник, притискаючи до себе поламані пальці.
— Як для танцюриста, ти швидко рухаєшся, — мовив пан Мерин.
— Як для льїцаря, до тебе повільно докодить, — відповів Сиріо.
— Вбийте браавосця та приведіть дівча! — наказав лицар у білому обладунку.
Четверо ланістерівських стражників оголили мечі. П’ятий, якому зламали пальці, сплюнув і витяг лівою рукою кинджала.
Сиріо Форель цокнув язиком, ковзнув у стійку браавоського водотанцівника, відкриваючи ворогові тільки бік.
— Ар’є-дитино, — покликав він, не дивлячись на неї, не зводячи очей з ланістерівців, — танці на сьогодні скінчені. Краще тобі піти. Біжи до батька.
Ар’я не хотіла його залишати, але він навчив її слухатися своїх наказів.
— Прудка, мов сарна, — прошепотіла вона.
— Таки-так, — відповів Сиріо Форель, зустрічаючи ланістерських нападників.
Ар’я відступила, міцно стискаючи у руці власного дерев’яного меча. Споглядаючи за Сиріо зараз, вона зрозуміла, що на уроках він із нею просто бавився. Кармазинники наступали на нього з трьох боків зі сталевою зброєю у руках, у кольчугах на грудях і плечах, зі сталевими пластинами на причинних місцях. Але їхні ноги були вкриті тільки шкірою, на руках не було рукавиць, а шоломці мали носові стрілки, та не мали заборол.
Сиріо не чекав, коли вони прийдуть, а крутнувся ліворуч. Ар’я ніколи не бачила, щоб людина рухалася так швидко. Він зупинив одного меча своєю палицею і рвучко ухилився від другого. Втративши рівновагу, другий вояк врізався у першого. Сиріо приклався йому чоботом по спині, й обидва кармазинники впали разом. Третій стражник перестрибнув через них, рубаючи водотанцівника по голові. Сиріо пірнув під його клинок і уколов знизу вгору. Стражник упав з лементом, а з червоної мокрої ями на місці його лівого ока ринула кров.
Тим часом підводилися ті двоє, які впали раніше. Сиріо розбив одному ногою обличчя і здер з іншого сталевого шишака. Вояк з кинджалом тицьнув своєю зброєю, але Сиріо піймав удар на шолом і розтрощив колінний суглоб нападника своєю палицею. Останній кармазинник вилаявся і кинувся у атаку, рублячи мечем обіруч. Сиріо крутнувся праворуч, жорстокий удар влучив воякові без шолома між шиєю і плечем саме тоді, коли він підвівся навколішки, розпанахав кольчугу, виварену шкіру та живу плоть. Той заверещав, а поки його вбивця намагався вивільнити зброю, Сиріо пхнув його дерев’яним мечем у борлака. Стражник придушено схлипнув, відступив назад, ухопився за горло і посинів обличчям.
За той час, що Ар’я дісталася задніх дверей до кухні, п’ятеро вояків лежали непритомні, вмирали або вже вмерли. Вона почула прокльони пана Мерина Транта.
— Кляті безрукі йолопи, — бурмотів він, витягаючи меча-півторака з піхов.
Сиріо Форель знову став у стійку і цокнув язиком.
— Ар’є-дитино, — покликав він, не дивлячись на неї, — ану зникни негайно.
«Дивись очима» — вчив він її. Вона бачила ось що: лицаря у світлому повному обладунку від п’ят до голови, з вкритими металом ногами, руками і горлом, з очима під високим білим шоломом, з гострою крицею у руках. Проти цього: Сиріо у шкіряному кубраку, з дерев’яним мечем у руках.
— Сиріо, тікайте! — закричала вона.
— Перші меч Браавоса не тікає, — проспівав він, коли пан Мерин ринув у напад.
Сиріо вивернувся від першого удару, і його меч зник у повітрі, перетворившись на вихор. За один удар серця він
