Гра престолів - Джордж Мартін

— Намісник і Господар на Державі, — прочитала вона вголос. — Невже ви вважаєте оце своїм щитом, мій пане? Оцей клаптик паперу?

Вона розірвала грамоту навпіл, половинки — на четвертинки, і впустила шматки на підлогу.

— Це ж воля короля! — вимовив глибоко вражений пан Барістан.

— Зараз у нас новий король, — відповіла Серсея Ланістер. — Князю Едарде, коли ми з вами балакали востаннє, ви дали мені одну пораду. Дозвольте ж і мені відповісти вам тим самим. Схиліть коліно, пане мій. Схиліть коліно і присягніть на вірність моєму синові. Тоді ми дозволимо вам залишити посаду Правиці й дожити ваших днів у тій сірій пустці, яку ви називаєте домом.

— Якби ж я міг, — похмуро мовив Нед. Якщо вона рішуче налаштувалася боротися за престол просто зараз, то він не мав іншого вибору. — Ваш син не має жодних прав на престол, на якому зараз сидить. Законним спадкоємцем Роберта є князь Станіс.

— Брехня! — заверещав Джофрі, червоніючи лицем.

— Матінко, про що кажуть його вельможність? — жалібно запитала принцеса Мирцела. — Хіба Джофрі не король?

— Ви засуджуєте себе власним язиком, пане Старку, — мовила Серсея Ланістер. — Пане Барістане, схопіть зрадника.

Регіментар Королегвардії завагався, і його миттю оточили стражники Старка з клинками у закольчужених руках.

— І ось зрадники перейшли від слів до діла, — зазначила Серсея. — Невже ви гадаєте, що пан Барістан тут сам-один, пане князю?

Зі зловісним скреготом Хорт оголив меча. Лицарі Королегвардії та двадцятеро ланістерівських стражників рушили йому на поміч.

— Убийте його! — заверещав король-хлопчисько з Залізного Престолу. — Вбийте всіх, наказую вам!

— Ви не залишили мені вибору, — звернувся Нед до Серсеї Ланістер і гукнув до Яноса Слинта: — Пане тисяцький, затримайте королеву та її дітей. Не чиніть їм жодної шкоди, тільки супроводьте до королівських покоїв і утримуйте там під вартою.

— Вартові! — гукнув Янос Слинт, вдягаючи шолома.

Сотня золотокирейників схилила списи і посунула уперед.

— Я не хочу пролиття крові, — мовив Нед до королеви. — Накажіть вашим людям скласти мечі, тоді ніхто…

Одним різким рухом найближчий золотокирейник увігнав списа Томардові у спину. Клинок Товстуна Тома випав з його занімілих пальців, а між ребер, прохромивши кубрака та кольчугу, виросло мокре червоне вістря. Меч іще не долетів до підлоги, як його хазяїн був уже мертвий.

Недів клич прозвучав запізно. Янос Слинт сам полоснув Варлія клинком по горлянці. Кайн крутнувся, блимнув крицею в руці, зливою ударів відкинув назад найближчого списника; якусь мить здавалося, що він зможе прорубати собі шлях на волю. Але тут на нього наскочив Хорт. Перший удар Сандора Клегана відрубав Кайнові руку з мечем коло зап’ястка; другий кинув його на коліна, розпанахавши від плеча до грудей.

Поки навколо гинули Недові стражники, Мізинець вихопив його кинджала з піхов і притиснув до шиї нижче підборіддя. А тоді винувато всміхнувся.

— Я ж вам казав — не варто було мені довіряти.

Ар’я IV

— Згори! — вигукнув Сиріо Форель, полоснувши по голові.

Ар’я відбила, дерев’яні мечі клацнули.

— Зліва!

Знову вигук, і знову свистить меч. Її зброя піднялася навперейми, клацнула, і вчитель також клацнув язиком.

«Зправа!» — каже він, і «Знизу!», і «Зліва!», і знову «Зліва!», дедалі швидше, водночас наступаючи. Ар’я відступає, відбиваючи кожен удар.

— Колью, — попередив Сиріо, тож коли він уколов, вона відступила, відкинула убік його клинка і полоснула по плечі.

Вона майже торкнулася, майже, так близько, що аж вишкірилася від задоволення. Перед очима теліпалося пасмо волосся, мокре від поту, і вона відкинула його тилом долоні.

— Вліво, — проспівав Сиріо. — Знизу.

Його меч розпливався у повітрі, луна у малій трапезній повторювала «клац-клац-клац».

— Зліва. Зліва. Згори. Зліва. Зправа. Зліва. Знизу. Зліва!

Дерев’яне вістря вдарило їй у груди з раптовим гострим болем. Але ще образливіше — удар прилетів не з того боку.

— Ой! — скрикнула вона.

Ще до ночі буде новий синець, а спати з ним вона ляже вже у морі. «Синець — то урок» — сказала собі Ар’я, — «а кожен урок вдосконалює».

Сиріо відступив назад.

— Тепер ти мертва.

Ар’я скривила мармизу.

— Ви мухлювали, — гаряче заперечила вона. — Сказали «зліва», а вдарили справа!

— Таки-так. І тепер ти мертва дівчинка.

— Але ви збрехали!

— Словами збрекав. Очима і руккою я кричав правду, а ти не бачиля.

— Я все бачила! — вигукнула Ар’я. — Я дивилася увесь час!

— Дивитися не є бачити, мертва дівчинко. Водотанцівник бачить. Іди до мене, покляди меча, зараз час слюккати.

Вона пішла за ним до стіни, де він усівся на лаву.

— Сиріо Форель був перші меч при дожі Браавосу, а чи знаєш ти, як то трапильося?

— Ви були кращим майстром меча у місті.

— Таки-так, але чому? Інші люди булі сильнішьї, бистрішьї, мольодшьї, чому саме Сиріо Форель був кращі? Слюккай, розкажу. — Він легенько торкнувся кінчиком мізинця до повіки. — Бачення, справжнє бачення, ось гольовне.

— Тепер слюккай. Кораблі Браавосу плявають туди, де тільки є вітер, у землі дивні та невідомі, а коли повертаюцці, їхні капітані ведуть дивні тваріні до звіринці дожа. Такі тваріні ти ніколи не бачиля: смугасті коні, великі плямисті істотті з шиями як диби, волокатті свиномиші завбільшки з корову, кусачі мантікорі, тигрі з дитинчияттами у сумці, джакливі ящери на двок ногак з кігтіамі завбільшки як коси. Такі тваріні був бачив Сиріо Форель.

— У день, про який я розказую, перші меч якраз помер, і дож посляв по мене. До нього прикодильо багато бравів, і стільки ж їх пішльо геть незнамо чого. Коли я був прийшов перед очі дожа, він сидів і тримав на колінак товстого жовтого кота. Він сказав, що один з його капітані привіз звіра йому з острова за скідним сонцем. «Ти бачив колись таку, як вона?» — спитав він мене.

— Йому я сказав тоді: «Щоночі у провулкак Браавосу я бачу тисячу такик, як він», і дож засміявся, і того дня мене назвали першим мечем.

Ар’я скривилася від натуги.

— Я не розумію.

Сиріо поцокав язиком.

— Кіт був звичайний кіт, та й годі. Всі інші чекальї казкову істоту, от і бачильї казкову істоту. Вони казальї: «Який