За небокрай - Стів Маккартер

- Ти довго там стоятимеш?

Шамальє похитав головою, ніби намагався струсити чудовий сон, що раптово втілився наяву. Він випустив повітря і пішов по підлозі з білого мармуру, такого чистого, що в ньому можна було побачити своє відображення. Широкий прохід. По обидва боки у спеціально оформлених декоративних місцях росли фруктові дерева. На деяких уже висіли плоди, на інших пахли квіти. Який запах! Вона створила такі точні та сильні запахи. І пташки. Це точно були птахи! Різнокольорові, дрібні пернаті гаденята щебетали і перелітали з дерева на дерево, з гілки на гілку. Над головою арки з квітучих червоних, фіолетових та ще якихось троянд. Ось справа той басейн, що він одразу ж помітив, як увійшов. Зліва кілька диванів, довгий стіл з вазами для фруктів набитими доверху всілякими екзотичними плодами. Бог йшов далі беззвучно ступаючи тихою ходою. Попереду сиділа вона. Одягнена у якийсь легкий одяг, у такому зазвичай ходили люди, що жили біля морів. Фіолетове довге волосся доходило до талії і струменіло по засмаглій шкірі. Прадавня читала стару книгу. По обидва боки від неї стояли нарі-жердини та махали опахалами. Все це прямо дихало величчю. Навіть тиша здавалася якоюсь королівською.

- Вибачте.

Шамальє від несподіванки мало не підскочив. Бог зробив крок убік і нарі покотив пересувний стіл на колесах до Прадавньої. Фрукти, м'ясо, кілька кубків із різнокольоровими рідинами. І в кожному такому була строката трубочка, що складалася з десятків кілець. Кожне кільце різного кольору. Нарі підвіз стіл до місця, де сиділа Прадавня. Інакше, ніж трон, його не назвеш.

- Добре, що ти сьогодні таки прийшов. - сказала Прадавня, не відриваючись від читання. - Ти мені будеш потрібний. Пізніше.

Бог озирнувся на всі боки. Він би й сам не відмовився жити у такому будинку. Напевно, тільки сам Найдавніший мав подібне розкішне житло на острові Слави. Несподіваний холод пронизав живіт Шамальє. Він буде потрібний їй? Саме сьогодні? Бог постарався не видати жодною зморшкою на обличчі свою запізнілу реакцію на слова Прадавньої.

Дівчина потяглася до напою. Взяла кубок, підсунула до себе ближче. Злегка нахилилася до трубочки. Так само продовжуючи читати книгу.

- Зараз я не в настрої. Приходь увечері. І Найдавнішого поклич.

Шамальє зблід. Повітря не йшло до нього в легені. Він сковтнув. Зовсім йому не подобалося те, що має статися сьогодні ввечері. Бог все ж таки взяв себе в руки.

- Ти майже нічого не зробила останнім часом. - постарався сказати бог якомога м'якше.

- Досить крутити. Адже ми порозумілися, хіба ні? - вона підвела очі і подивилася на Шамальє. - Навіщо це?

- Ти не боїшся, що він зможе тебе замінити?

Дівчина знову перевела погляд у книгу, знизавши плечима. Вона знала! Або відчувала бурю, що насувається. Шамальє міг би відкрити рот від подиву, свиснувши і дивуючись її проникливості, але вчасно схаменувся. Дівчина знову заговорила, не відриваючи очей від книги.

- Цей острів має стати не лише домом нарі, а й мені в'язницею. Я це розуміла. Моє ув'язнення має відбуватися саме тут. І що я зробила? Створила собі цей чудовий острівець прекрасного в царстві сірого безладдя. А що він на це? - Прадавня підвела очі, випитливо подивилася на співрозмовника, і хитро посміхнулася, знову занурившись у читання. - Розмова закінчена. Увечері я чекаю на тебе і Найдавнішого на моєму улюбленому місці.

Шамальє вже був готовий піти. І, зізнатися, йому цього дуже хотілося. Бог навіть встиг розвернутися, коли Прадавня кинула зі свого місця:

- Це, якщо тобі ще цікава та можливість, про яку ми говорили.

Бог пішов через увесь її дім, не оглядаючись. Забратися звідси. Далі та скоріше. Ось звідки це почуття гризло його вже другий день. Воно не помилялося й цього разу. Якщо люди називали це інтуїцією, його можна сміливо вважати богом інтуїції. Холодок з живота вже почав розтікатися по всьому тілу. Шамальє поспішав. Пролетів зелені зарості, вискочив надвір, зачинив за собою двері. Притулився до них спиною. Видихнув. Витер обличчя рукою. Він по дорозі складе всі уламки її гри в одну загальну картину, а тепер нутро підказувало йому, що треба якнайшвидше забирати звідси ноги. Він мав зробити дві речі. Час подумати про все, що відбувається, з'явиться дорогою на острів роботи. Саме там він має з деким зустрітися.

Бог кукурудзи. Саме так за очі називали того бога, до якого поспішав Шамальє. Шкідлива та неприємна. Злопам’ятна навіть для бога і просто огидна. Але в неї борг перед Шамальє. Він сильно її виручив, коли в нахабну збрехав Найдавнішому. Звичайно, він більше вкривав себе, ніж її. Але їй про це знати було зовсім не обов'язково. Настав час вимагати у неї повернення боргу.

Після острова Роботи Шамальє помчав на острів правління і повідомив, що Прадавня сьогоднішнього вечора просить зустрічі з Найдавнішим.

Коли з офіційною частиною було покінчено, Шамальє повернувся додому. Зачинився. Звичайно, зачинені двері навряд чи врятують його від кого б там не було у світі богів, але все-таки так він відчував себе захищеніше. Те їдке відчуття у животі все ніяк не проходило. Бог ліг на ліжко. Кілька годин відпочити. Прийти до тями. А потім треба знову йти. Зайняти потрібне місце для спостереження.

Надвечір у Шамальє вже нило все тіло від того, що він довго перебував в одному положенні. На будинку нарі за годинником. Звичайно, лежати тут було не так зручно, як на своєму ліжку. Ще й ці дошки, з яких він зробив подобу куреня, так і норовили впасти на спину. Але це був єдиний спосіб зникнути з поля зору. Адже Найдавніший міг і прилетіти, а не попрямувати сюди одним з мостів. Тому запобіжні заходи Шамальє не вважав зайвими. І він мав рацію. Найдавніший приблизно за годину спустився прямо до гойдалки, де давно розгойдувалася Прадавня. Чикра, так звали богиню, що прийшла замінити Шамальє, зі складеними на грудях руками просто стояла віддалік усім своїм виглядом показуючи невдоволення від перебування поруч із Прадавньою. Шамальє похитав головою. Не можна так поводитися з такою небезпечною богинею. Так, Прадавня перебула в опалі, так, Найдавніший постарався, щоб її зненавиділи і зневажили інші боги. Але ж вона була могутня! І вже точно розумніша за будь-якого іншого бога, включаючи і самого Найдавнішого. Нікому не варто було про це забувати. Нікому.