За небокрай - Стів Маккартер

Ще півгодини бог сидів у роздумах, поки роздратована Прадавня не вилетіла з дому. Різкі рухи, незадоволений вираз обличчя. Шамальє схопився й ув'язався за нею, відстаючи на кілька кроків. Дівчина йшла швидко. У кожному її помаху руки можна було прочитати невдоволення, кожен крок віддавав озлобленістю.

Кілька хвилин вони йшли мовчки.

- Чому ідея з піснею для дитини мала виходити від мене? - поцікавився Шамальє.

- Дурний Шамаріот. Ти почав грати свою роль у їхньому домі, коли ще сказав, що вони не розуміють, про що я їх питаю. Ми обидва для них вороги, розумієш? А тут ти такий весь гуманний вирішив стати на їхній захист. Несвідомо, можна сказати, прийняв їхній бік, розумієш? Я – ворог. Тобі, можливо, слід довіряти. Тому, коли ти запропонував варіант для того, щоб вони заспівали своїй дитині, вони не прийняли цю ідею з ворожістю. Якби це запропонувала я, тобто ворог, то мені відмовили б. І жодні мої обіцянки повернути ту смердючу нарі не змінили б ситуацію. Ці раби дуже вперті.

- Або вони мають стрижень.

- Що? - Прадавня навіть зупинилася, піднявши брови.

Шамальє сам не очікував, що таке скаже. Він міркував уголос і зовсім не розраховував на те, що ці слова пролунають. Тому зараз просто знизав плечима. Найкраще, що він міг зробити, – перевести тему розмови.

- Як тобі вдалося оживити ту дівчинку? - вирішив запитати бог.

- Ха. Багато знатимеш, зовсім рано помреш. - пригрозила Прадавня і в її словах Шамальє не почув і частки жарту.

- Тоді чим ти незадоволена? Твій план удався. Ти обдурила цих бідолах використавши і мене заразом. Дізналася, що хотіла. Що тобі тоді не подобається?

- Що? - Прадавня різко обернулася до нього і Шамальє помітив вогники в її очах. - Що мені не подобається? А те, що я стільки часу змарнувала. Маячня якась. Знаєш, про що цей їхній переказ? Про те, що колись богів переможуть. Усе. Можна було й самій здогадатися. Про що ще мріяти вічним рабам у себе під ліжком уночі, га?

Дівчина так само різко повернулася в інший бік і знову пішла до свого будинку. Так само швидким нервовим кроком.

- І ще хто нас переможе? Сильний воїн, якого не існує? - продовжувала сердитися дівчина.

- Ну, це ж переказ, звичайно, його не існує. - сказав Шамальє, і одразу ж пожалкував, що подав голос.

- Ні, це я й можу зрозуміти. Але ці ідіоти у своєму переказі самі кажуть, що цього воїна не існує. Тепер розумієш їхню дурість? Такі ж вони тупі, що розповідають про воїна, що скине всіх богів, але самі ж стверджують, що такого просто немає. Ідіоти!

Шамальє не хотів із нею сперечатися. Він би сказав, що, можливо, вона не так щось зрозуміла, або що нарі дали не зовсім точний переклад, або ще якась інша причина. Але, найімовірніше, Прадавня їх уже давно відкинула. Саме тому вона й злилася. Розгадка загадки, що давно мучила її душу, виявилася... ідіотською. У світі богів, де тобі особливо нема чим зайнятися, така обставина може сильно засмутити. Хіба могло щось зацікавити бога калібру Прадавньої? Могло. І наскільки вона засмутилася, коли відчула, що всі її пошуки виявилися марними. Шамальє не перевіряв, але був на всі сто відсотків упевнений, що з тієї родини ніхто не вижив. Ще нікому не сходили з рук подібні дії, що призводили до гніву Прадавньої. А вона була просто в люті. Мабуть, вона вбила всіх одним махом. Або навпаки по черзі, щоб батьки бачили, як на їхніх очах знову вмирає дочка.

Прослідкувавши за Прадавньою до самого її будинку, бог залишився наодинці. Додому Шамальє повертатися просто зараз не хотів. Все одно в голові був такий рій думок, що він не дав би йому заснути. Бог вирішив зробити так, як і завжди чинив у подібних випадках, – прогулятися. Вирушив на один острів, потім із нього на інший. Так минав час. Так він заспокоювався. Перед своїм островом, на якому він жив, Шамальє побачив цікаву картину. Декілька богів на чолі з Найдавнішим щось обговорювали, слідуючи зустрічним йому курсом. Довелося поспіхом сховатися. Попадатися на очі Найдавнішому зовсім не слід було в таку пізню годину. Звичайно, прямої заборони на свободу пересування в нічний час не було, але всі боги були чудово обізнані, що цього краще не робити. Шамальє навіть не виглядав через своє укриття. І лише за кілька хвилин, коли боги вже пройшли, він знову вийшов на дорогу. Найдавніший у супроводі кількох богів. І не простих богів. Творців. Звичайно, їм усім разом узятим до Прадавньої було так само далеко, як і до Ксерона навпочіпки. Але така група богів знаходилася тут недарма.

Адже Шамальє вже неодноразово бачив ще раніше спроби Найдавнішого замінити свого опонента. Але поки що йому це не вдавалося. З часом Шамальє вирішив, що Найдавніший відмовився від своєї ідеї. Виявилось, що це не зовсім так. Сильно потай діяти йому і не доводилося — все одно про це опальній Прадавній ніхто не розповість. Може, вона й сама здогадувалася? Може, й ні. Шамальє зітхнув, і подався додому. За час прогулянки думок у голові зовсім не поменшало. Навіть навпаки, тепер цілий бурхливий океан усіляких домислів та можливих варіантів розвитку подальших подій вирував у ньому майже до ранку. До Прадавньої завтра він прийде пізніше. Потрібно хоч трохи поспати. А ще це неприємне почуття чогось неминучого і похмурого не залишало його, змушуючи всю ніч крутитися в ліжку. Жахлива, жахлива ніч.

Приблизно опівдні Шамальє йшов душною майже порожньою вулицею до Прадавньої. Спочатку він попрямував до гойдалки, де вона любила проводити час. Але дівчини там не виявилося. Бог рушив у бік її будинку. Невеликий шматочок тривоги затесався в серце.

Постукав у двері.

- Можеш увійти. - одразу пролунав голос Прадавньої.

Може, це воно і є? Те рішення, за яке йому доведеться поплатитись життям? До цього дня він ще жодного разу не входив до будинку Прадавньої. Шамальє деякий час вагався, але все ж таки вирішив відчинити двері. Адже навряд чи йому вдасться втекти або обхитрити Прадавню. Як тільки він переступив поріг, то одразу ахнув. Яскраве біле освітлення. Будинок складався з однієї довгої та широкої кімнати. І ця кімната здавалася по-справжньому живою. Все довкола зелене. Дерева, чагарники, багато квітів, кучеряві ліани. Колони, басейн з блакитною водою, різноманітні та часом навіть химерні місця для відпочинку під пальмами. Шамальє не міг повірити своїм очам. Так розкішно не жили навіть наближені до Найдавнішого боги у себе на острові Відпочинку. Оце шик, ось це розмах.