За небокрай - Стів Маккартер

- А якщо я попитаю деякі окремі слова, що мені невідомі? - тон Прадавньої став майже дружнім. - Кілька слів. Адже ці слова не тільки в пісні зустрічаються. Так, ніби я просто питаю про звичайні слова. Пісню ви співатимете дитині. А звичайні розмовні слова, які ніякого відношення до неї не мають, будете пояснювати мені. Слова, якими ви розмовляєте одне з одним. Іде? І я обіцяю, ви побачите свою дочку. І вона знову буде жива. І завтра на роботу ти поведеш її за руку, як і весь час до цього. Ну?

Шамальє стояв приголомшений.

Нарі знову переглянулись. Тепер жінка-жердина наважилася.

- Якщо моя дочка лежатиме в цьому ліжку, то я заспіваю їй пісню. І тоді…

- Чудово. - схопилася з стільця Прадавня. - Стеж за ними.

Вона стрілою вилетіла з кімнати. Шамальє взявся за спинку стільця і ​​присунув його до себе. Йому напевно потрібно на щось спертися. Як вона це все провернула? Вибрала ціль. Вранці. Вона не просто сиділа на лавці, коли він її побачив. Прадавня чекала на жертву. Створила іграшку. Підкинула її у сміття. Цього тижня він уже двічі бачив богиню на лавці вранці. Вона чекала. Чекала, поки жертва потрапить на гачок. І сьогодні та маленька дівчинка попалася. Потім Прадавня прийшла не куди завгодно, а саме в цей будинок, щоб дізнатися про ті перекази. І вона погрожувала, залякувала, тиснула... поки сам Шамальє не запропонував варіант зі співом для доньки. І одразу все змінилося. Прадавня точно знала, що говорити далі. Точно знала шлях, яким вона піде в розмові з нарі. Знала, що їм пообіцяти. І, якщо Шамальє ще кілька секунд тому припускав думку про те, що Прадавня готує черговий обман, то тепер був твердо впевнений, що вона приведе їхню дочку. Як? Неможливо дізнатися. І вона ніколи не скаже. Але, Мелек її забирай! Підступні та хитрі плани цієї богині викликали захоплення. Вона навіть його змогла використати без його волі у своїх задумах. Шамальє похитав головою. Вона може обкрутити його навколо пальця, а він і оком не моргне. На що тоді був здатний Мелек? Або правду говорять про те, що половину досягнень Прадавньої він спритно видавав за свої власні? Чомусь зараз Шамальє почав у це вірити як ніколи раніше.

Бог ні на грам не здивувався, коли за хвилину Прадавня знову увійшла до будинку. І не сама. Йому навіть не потрібно було озиратися, щоб зрозуміти, що богиня привела з собою доньку цих втрапивших в її хитро розставлені сіті рабів. Зараз, сидячи тут, у цій незатишній і тісній кімнаті, Шамальє відчував і себе спійманим Прадавньою. Адже так воно й було насправді.

Богиня завела до будинку маленьку дівчинку, тримаючи її під лікоть. Обличчя у нарі-дитини виглядало заплаканим. Її мати тут же кинулась на підлогу, стала на коліна перед дитиною, обіймаючи та гладячи свою дочку по голові. Шамальє почув схлипування і ту чудесну говірку рабів. Прадавня невдоволено зітхнула і закотила очі. Кілька секунд знадобилося батькові-жердинці, щоб оговтатися від шоку. Потім він теж підійшов до дочки і сів біля неї. Мати заспокоювала дитину, щоб та перестала пхикати. Шамальє сотні разів спостерігав подібні сцени у світі людей. Боги не створювали сімей. Вони не відчували потреби у цьому. Тому йому важко було зрозуміти мотиви та почуття, які рухали цими примітивними істотами. Він з байдужим виразом обличчя спостерігав, як нарі обіймаються, кажуть одне одному ті слова, що втішають, як у них котяться сльози по обличчях. Чому вони плачуть? Уся сім'я знову у зборі. Радіти треба і сміятися! То чому в них на очах сльози? Навіть у чоловіка-жердини.

- Ну, все, я не можу вже терпіти. Я свою умову договору виконала. - голос Прадавньої відбивався від стін та вікон.

Жінка підняла дівчинку на руки, щось сказала їй на вушко і понесла до ліжка. Дівчинка трохи заспокоїлася, руки вже не тягла до матері, поглядала на батька, перестала пхикати. Її мати розстелила ліжко, ніжно поклала дівчинку, і ласкаво погладжувала дитину по голові. Прадавня підійшла ближче, навіть голову трохи набік повернула, щоб розчути кожне слово, що має вимовити жінка.

І нарі заспівала. Нічого подібного до цього дня Шамальє раніше не чув. Дивний мотив. Дивний голос. Не такий, яким вони говорять між собою. І ці рухи рукою. Долонькою, пальцем. Кожен помах руки неодмінно супроводжувався звуковим ефектом. Або клацанням пальців, або плесканням, або цоканням. І всі ці звуки гармонійно спліталися з голосом, поєднувалися з тими незрозумілими звуками, які й на слова не були схожі. Шамальє зрозумів, що в цій пісні нарі додавали звуки для стрункості мелодії. І, треба визнати, вона була чудова. Місцями тиха та спокійна, а подекуди вибухова та надихаюча. Або ж, навпаки, часом мотив заспокоював та засмучував.

- Ще. - наказала Прадавня, коли жінка доспіла.

Нарі послухалися, тепер вони не мали виходу, раби міцно висіли на гачку у хитрої богині. Коли нарі доспівала, Прадавня повернулася до Шамальє.

- Ти мені тут більше не потрібний.

І це пролунало як наказ. Звичайно, очі богині не засяяли білим світлом, але Шамальє знав, що краще йому вийти. Свою партію він зіграв. Якщо залишився живим, значить, Прадавня має і подальші плани на нього. Радіти цьому чи ні? Час покаже.

Бог вийшов із дому. Сів на сходах. Надворі світло. На цьому острові немає часу доби. Немає пір року і немає різноманіття погоди. Завжди темне небо без світила. Завжди тепло. Нормальні умови, якщо не брати до уваги, що вологість підвищена. Для чого вона так зробила? Може, ця вологість зіграє свою роль через тисячу чи дві тисячі років, і їй знову доведеться щось тут переробляти? Шамальє не міг знати відповіді. І тепер він ще глибше почав розуміти і усвідомлювати своє тяжке становище. Тримайся подалі, завжди будь напоготові, не втручайся ні в які інтриги… До Мелека все! Нічого з цього не врятує життя. Він, як останній наївний дурень, запевнював себе, що зможе впоратися з Прадавньою. Зможе розкусити її хитрі плани і залишитися живими. Зараз Шамальє сидів на сходах будинку нарі, повністю розбитий. Вона зробить із ним усе, що сама захоче. Абсолютно все. І найгірше те, що процес уже запущено. З якого моменту він почав танцювати під її дудку? Чи варто донести про це Найдавнішому? Кого з них Шамальє боявся більше? Повелителя світу чи Творця цього світу?