Лазарус - Світлана Тараторіна
Світлана Тараторіна — українська письменниця, яка створила справжній літературний вибух на сучасному книжковому ринку своїм романом «Лазарус». Цей твір поєднує у собі елементи альтернативної історії, фантастики та містики, створюючи унікальне й насичене світобачення. Роман ставить перед читачем складні питання про життя, смерть, людську природу і силу віри, пропонуючи неочікувані відповіді, що захоплюють своєю глибиною. Якщо ви шукаєте новий погляд на магію та людську сутність, відвідайте readbooks.com.ua, де зможете відкрити для себе «Лазарус» та інші твори сучасної української літератури.
Дія роману «Лазарус» розгортається у фантастичному світі, де реальність і міфологія переплітаються в єдине ціле, а місто Київ постає як центр магічних подій і інтриг. У цьому альтернативному Києві розгортання подій приводить до глибоких роздумів про те, що ж є справжнім: магія, політична гра або ж людські почуття. Світ роману насичений містичними елементами, а кожен персонаж несе в собі приховані таємниці, які поступово відкриваються перед читачем.
Головний герой роману, Лазар — це загадкова й багатошарова особистість. Він — страждаючий від своїх минулих гріхів і вчинків чоловік, який стикається з новими випробуваннями та змушений вирішувати складні дилеми. Лазар володіє унікальними здібностями, пов’язаними зі смертю та воскресінням, але його життя сповнене болю, самотності й прагнення до викуплення. Його історія переплітається з іншими героями, кожен з яких має свою важливу роль у розгортанні подій.
Однією з ключових тем твору є питання смерті та воскресіння, які постають перед головним героєм у різних контекстах. Лазар неодноразово стикається з вибором між життям і смертю, між правдою і брехнею. Його внутрішня боротьба відображає загальнолюдські проблеми: як прийняти смерть, як жити, коли весь світ здається руйнованим, і що робити, коли ти отримуєш шанс на нове життя. Письменниця майстерно описує внутрішній світ свого героя, підкреслюючи, що кожен із нас може виявитися перед вибором, який змінить усе.
Сюжет «Лазаруса» побудований так, що читач поступово заглиблюється у світ інтриг, де жоден з героїв не є тим, ким здається на перший погляд. Альтернативний Київ, в якому відбуваються події роману, зображений у стилістиці магічного реалізму з елементами темного фентезі, створюючи особливу атмосферу та занурюючи читача у світ, де за кожним кутом можуть ховатися як небезпеки, так і можливості. Місто дихає своєю історією, вулиці приховують таємниці, а магія тісно переплітається з політикою та особистими амбіціями.
Політичні інтриги відіграють важливу роль у розвитку сюжету. Лазару доводиться протистояти не лише магічним силам, але й корумпованим політикам та впливовим фігурам, що намагаються використати його здібності у своїх власних цілях. Цей аспект роману додає йому динаміки і робить його особливо актуальним для сучасного українського читача, оскільки проблеми влади, корупції та маніпуляцій є одними з ключових тем у реальному житті. Проте, у «Лазарусі» політична гра отримує інший вимір, адже тут на кону стоять не тільки влада і багатство, але й самі основи реальності.
Окремо варто відзначити багатошаровість персонажів. Кожен з героїв має свою унікальну історію, мотивації та цілі. Вони не є пласкими чи стереотипними, їхні дії обґрунтовані й продумані. Лазар не є єдиним персонажем, чия доля варта уваги. Його союзники, вороги, люди, що його оточують — усі вони живуть своїм життям і мають власні прагнення. Читач з легкістю занурюється в їхні внутрішні конфлікти, відчуває емоції разом з ними і співпереживає їхнім проблемам. Світ Світлани Тараторіної настільки багатогранний, що кожен читач знайде в ньому щось для себе — будь то пригоди, психологічні роздуми чи глибокі філософські питання.
Тема віри і відданості є ще однією важливою лінією у романі. Лазар, як і багато інших персонажів, стикається з питанням, у що вірити, коли навколо все руйнується. Він шукає відповіді не тільки на питання свого минулого, але й на те, якою має бути його роль у цьому світі. Роман зосереджується на тому, як віра може бути як рушійною силою для змін, так і небезпечним засобом маніпуляцій. Читачеві пропонується задуматися над тим, де проходить межа між правдою і вірою, і як ці поняття взаємодіють у житті кожної людини.
Завдяки атмосфері магічного Києва, насиченого міфами та легендами, роман має особливий колорит, який занурює читача в таємничий і трохи тривожний світ. Вулиці міста стають сценою для подій, де відбуваються магічні дуелі, політичні змови і особисті драми. Водночас, реалістичні деталі Києва перетворюють цей магічний світ на щось знайоме, рідне для українського читача, надаючи твору особливого національного характеру. Київ Тараторіної живе, дихає і тримає в собі свої темні таємниці, які головним героям доводиться розгадувати.
Світлана Тараторіна створює яскраві та запам’ятовувані образи, а її мова сповнена динаміки і влучних описів, які не залишають байдужими. Її стиль письма дозволяє читачеві легко занурюватися у події роману, відчуваючи кожен поворот сюжету. Книга сповнена емоційної глибини і внутрішньої боротьби персонажів, яка тримає увагу читача від першої до останньої сторінки. «Лазарус» — це не просто історія про магію, а й розповідь про внутрішній світ людини, її страхи, прагнення та віру у власну долю.
Твір «Лазарус» стане справжнім відкриттям для тих, хто цікавиться сучасною українською літературою, магічним реалізмом та альтернативною історією. Світлана Тараторіна майстерно поєднує всі ці елементи, створюючи роман, який залишає глибокий слід у свідомості читача. Якщо ви шукаєте книжку, яка змусить задуматися над важливими питаннями життя і смерті, віри та вибору, відвідайте readbooks.com.ua і відкрийте для себе «Лазарус» — роман, який зачарує вас своєю неповторністю і багатогранністю.
Світлана Тараторіна
Лазарус
З лігвищ Змієва
І нагло тиша запала в церкві; віддалеки долинуло вовче виття, і невдовзі загула важенна хода, відлунюючи в церкві. Поглянувши зіскоса, побачив він, як ведуть якогось присадкуватого, кремезного, клишоногого чоловіка. Був він увесь облиплий чорною землею. Немов те жилаве, міцне коріння, випиналися його притрушені землею руки й ноги. Важко ступав він, щохвилини спотикаючись. Довгі повіки звисали йому аж до землі[1].
М. Гоголь. Вій
Не знаю, як вас, а мене завжди дивувало: чому в українській фантастиці існують аж такі прогалини? Де сучасна космічна опера? Чому так і не з’явився істерн — жанр на кшталт вестерну, тільки перенесений у часи Гетьманщини? Скільки ще чекати на масштабне епічне фентезі?
Скидається на те, що український автор у чомусь схожий на Вія. Він чекає десь у темній глибині, допоки по нього прийдуть, підведуть його до цікавої теми, а потім ще й піднімуть повіки. І навіть тоді побачить він того самого нещасного Хому Брута — і напише, якщо взагалі писатиме, знову про славетну минувшину України, про лани й села, і про гудіння хрущів над вишнями. Навіть якщо це будуть механічні хрущі й чорнобильські вишні, все одно по суті нічого не зміниться.
Тож і до «Лазаруса» Світлани Тараторіної, зізнаюся, підступав я з певним острахом. Погодьтеся: Київ початку XX століття — не найпростіше тло навіть для роману історичного, а тут — історико-детективне міське фентезі! Розгортаєш і побоюєшся: чи зі сторінок не порснуть навсібіч бурсаки, чи не зариплять воли чумаків — чи все-таки побачимо ми іншу, міську Україну?..
Таки побачимо. Навіть те, що тут поряд з людьми живуть упирі, змієголовці, водяники, відьми й інші персонажі українського фольклору не робить «Лазаруса» вторинним. Здається, це мало не перший у нашому фентезі приклад такого-от поєднання місця дії, фантастичного припущення й теми.
І знову ж таки — тему авторка обрала не надто й фентезійну. Я б сказав — актуальну, як на наші часи. Головний герой «Лазаруса» — такий собі Олександр Петрович Тюрин, чиновник з особливих доручень — приїздить до мультикультурного міста й намагається розібратися у власному минулому. При цьому він відверто зневажає місцевих мешканців, бо вони — не такі, чужі, незрозумілі; та зрештою йому доводиться стати на їхній бік і захищати їхні інтереси — а отже, зрозуміти отих «інших».
А Київ, до якого прибув Тюрин, якраз перебуває на межі конфлікту, бо люди тут домінують, а всі інші — аборигенні — види розумних істот або живуть у гетто, або позбавлені більшості прав.
І що далі читаєш, то більше, зрештою, розумієш: цей-от вигаданий Тараторіною Київ має чимало паралелей з Києвом цілком реальним, тих-таки часів. (Додамо: для тих, хто знає історію і літературу, в книзі приховано чимало натяків і «пасхалок». Вони не суттєві для розуміння сюжету, але потішать уважного читача).
Та звісно, всі ці чесноти «Лазаруса» мало б важили, якби ця книжка була позбавлена захопливого сюжету, а це не так. Її просто цікаво читати, стежачи за розвитком подій і намагаючись відгадати, куди ще приведе авторка своїх героїв у пошуках страшної істини.
Кажуть, Достоєвський колись стверджував, що «вийшов з гоголівської „Шинелі“». Так само українське фентезі тривалий час намагалося уникнути хтонічного погляду Вієвих очей — і раз у раз знову потрапляло в ту саму пастку. Поетичні звабливі мавки водили навколо авторів хороводи, завивали десь за стінами вовкулаки...
Роман Тараторіної — не перша спроба наших авторів вийти за межі окресленого крейдою кола, але перша фентезійна книжка, присвячена саме Києву 1910-х. «Лазарус» переконливо свідчить, що з’являється нова українська фантастика — і я щиро заздрю читачам, які її тільки відкривають.
Володимир Арєнєв
Світлана Тараторіна
Лазарус
Усі герої, що діють на сторінках книги, вигадані. Всі прізвища, за винятком кількох, належать реальним людям, які жили у Києві на початку XX століття.
Дійові особи
Поліційні та інші чини
Тюрин Олександр Петрович — чиновник з особливих доручень, підполковник, тридцять три роки. Вид: homo sapiens.
Топчій Парфентій Кіндратович — околодочний наглядач Старокиївської поліційної дільниці. Вид: [не зазначено].
Скалонне Олександр Олександрович — поліцмейстер, полковник. Вид: homo sapiens.
Рапойто-Дубяго — поліціянт сискного відділу міської поліції. Вид: homo sapiens.
Вишиєвський Олексій Митрофанович — чиновник з особливих доручень при генерал-губернаторі Межі. Вид: homo sapiens.
Адамчик Абрам — підполковник. Вид: homo sapiens.
Огірок Павлентій — ротмістр. Вид: зооморф [потребує уточнення].
Міська дума
Фальдберг Фрідрих-Рудольф Людвигович — гласний Міської думи, голова фракції людиноподібних. Вид: berserk, або людоведмідь.
Микола Петрович Добринін — гласний Міської думи, голова фракції людей. Очільник товариства «За чистоту людського роду». Один із засновників «Двоголового орла». Нечистененависник. Вид: homo sapiens.
Качур-Бачковська Глафірія Павлівна — друкарка секретаріату управи Міської думи. Вид: homo sapiens.
Розсоха Фріц Абрамович — друкар секретаріату управи Міської думи. Вид: deamon [дописано чорнилами] чорт нижнього порядку.
Шкуро Захар Васильович — секретар управи. Вид: homo sapiens.
Духівництво
Архімандрит Амвросій — настоятель Києво-Печерської лаври. Вид: homo sapiens.
о. Палладій — настоятель Дальнього (змішаного) монастиря. Вид: gnomen / гмур.
о. Назарій — чернець Дальнього (змішаного) монастиря. Вид: homo sapiens.
о. Протасій — чернець Дальнього (змішаного) монастиря. Вид: homo sapiens.
о. Марко — Марко Проклятий, чернець Дальнього (змішаного) монастиря. Вид: spirit sacer [дописано чорнилом] дух проклятий [уточнено] рідкісний вид людиноподібного, нез’ясованого походження.
о. Василь — Василь-пісник, чернець Дальнього (змішаного) монастиря. Вид: desmodus, або упир.
о. Захарій — Захарій-травник, чернець Дальнього (змішаного) монастиря. Вид: [потребує перегляду].
о. Ілля — Ілля-стовпник, чернець Дальнього (змішаного) монастиря. Вид: [потребує перегляду].
о. Святоша — настоятель Стрітенської церкви. Вид: homo sapiens.
о. Єгемон — настоятель Кирилівської церкви. Очільник «Братства Ольга». Вид: homo sapiens.
Містяни
Голубев Вальдемар Степанович — студент, очільник нечистененависницької організації «Двоголовий орел». Вид: homo sapiens.
Голубев Степан Тимофійович — професор Університету св. Володимира, історик. Вид: homo sapiens.
Айвс Василина — докторка медицини з душевних хвороб людиноподібних. Вид: homo sapiens.
Житоцька Євгенія Карлівна — власниця будинку на Бульварно-Кудрявській, де винаймав квартиру Тюрин, дочка професора історії Карла Житоцького. Вид: homo sapiens.
Мадам Кац — колишня вчителька гімназії. Вид: homo sapiens.
Микола Павлович Тропінкін — інспектор перших класів, учитель латини у Першій чоловічій гімназії. Вид: homo sapiens.
Перетц Фердинанд Іванович — професор, знавець мертвих мов, дослідник фольклору і міфології людиноподібних. Вид:
