Мігрант - Марина та Сергій Дяченко

Крокодил зціпив зуби:

— А проте існує уривок моєї пам’яті. Пам’яті про скасовану реальність.

— Що його ти дістав із рук зацікавленої людини.

— Що?!

— Не лише ти великий хитрун, — сказав Айра, і в його голосі прорвалося дещо дуже схоже на огиду.

— Хіба це не справжній уривок?!

— Справжній. Та це не змінює справи.

— Я повинен повернутися на Землю, тому що в мене там син, — тихо сказав Крокодил. — Два роки мені залишилось чи скільки, але біда з сином сталася раніше…

— Не лише в тебе є сини, — Айра нарешті обернувся. — Поговори з Шаною. Можливо, вона вважить ваш договір виконаним. Хоча, найпевніше, її обіцянка була блефом.

— Айро, — сказав Крокодил, — я не хотів, аби так сталося.

— Я теж не хотів, аби так сталось, — Айра кивнув. — Вітаю, твоєму життю нічого не загрожує, ти вільний і можеш робити що завгодно. Твою участь у програмі скасовано. Хай щастить, Андрію Строганов.

— Ні, — пробурмотів Крокодил.

Айра мовчки вказав йому на двері — вузький прохід між двома замшілими скелями.

— Айро, ні, я ж тобі потрібен!

Айра похитав головою:

— Не потрібен. Добре, що це з’ясувалося раніше, ніж ми запустили програму. Переказуй від мене подяку Шані.

Крокодил раптом зрозумів, що відчували хлопчаки, коли їх виряджали з острова додому раніше терміну.

Він подивився на Тимор-Алка. Той сидів, схрестивши ноги, й дивився на Крокодила знизу вгору. В його очах більше не було злості, тільки втома й гіркота.

Не звертаючи уваги на Крокодила, Айра повернувся до хлопчини:

— Устань.

Тимор-Алк підскочив, як на пружині, — височенний, на півголови вищий за дорослих; Айра підійшов до нього так близько, що хлопчина змушений був одступити.

— Ти засумнівався в професіоналізмі Консула.

— Ні, — швидко сказав Тимор-Алк і знову зблід, як травинка.

— Ти засумнівався в чесності Махайрода.

— Ні, — Тимор-Алк похитнувся. — Будь ласка, Айро.

— Хто приймав у тебе Пробу?

— Ти, Махайроде.

— Хто видав тобі посвідчення?

— Ти.

— Ти розумієш, у чому мене звинуватив?!

— Я не винуватив, — на очах у парубка виступили сльози.

— Тоді заспокойся, — раптом дуже м’яко сказав Айра. — Бо якщо ти не повноправний громадянин, тоді і я не повноправний громадянин, і наш світ називається не Раа… — Він обернувся. — Ти ще тут?

— Іду, — глухо сказав Крокодил.

Повернувся й вийшов.

«А це вогні, що сяють над нашими головами».

«Є речі, яких мені ніколи не зрозуміти», — думав Крокодил, лежачи на спині посеред великої, витоптаної за день галявини.

Удень тут було щось на кшталт виставки: маленькі діти представляли всім на огляд вироби з коріння й шишок. Багато що так і зосталося стояти на траві, на широкому підстеленому листі й камінних стелажах; уявлення про мистецтво на Раа було дивним. Побавившись, діти забували про свої «скульптури» так само легко, як і дорослі, помайструвавши собі на втіху, забували про картинки з гілочок і фігурки з глини.

Крокодил спостерігав за виставкою, примостившись на краю галявини з екраном на колінах. Ось уже майже тиждень він бродяжив: їв загальнодоступну їжу, що не вимагала ресурсів, спав, де випаде, і добре, що трава була придатна для спочинку, а ночами майже не було холодно. Користуватися комунікаторами й інформаційними порталами можна було цілком вільно; Крокодил вивчав структуру міграції на Раа — «за даними Всесвітнього міграційного Бюро».

«Працюючи з Землею, Бюро бере до уваги чинник так званої історії. Є два підходи до проблеми: на Ллірі, наприклад, і в світах такого типу, уявлення про історію нема зовсім, і нема самої історії, і нема сенсу говорити про її «змінення». На Кветі й у світах такого типу історія жорстко зумовлена властивостями матерії й підпорядкована загальним законам, і, відповідно, не може бути довільно змінена. Щодо Землі, то місцеве суспільство створило навіть спеціальний термін — «роль особистості в історії», що передбачає величезну частку випадковості, величезне коло ймовірностей. Для кожного світу, зважаючи на його ставлення до історії, Бюро встановлює свої норми й правила міграції…»

Небо, заповнене супутниками, здавалося перекинутим кошиком скарбів. Крокодил пошукав очима стабілізатори й не знайшов.

«А це вогні, що сяють…»

— Чому ви не відповідаєте на виклики?

Небо померкло, закрите від Крокодила чиєюсь головою.

— Андрію Строганов, я викликала вас тридцять разів!

«Як шкода», — подумав Крокодил, сідаючи. Місцева комунікаційна служба цінувала волю абонента — один раз звелівши не приймати сигнал виклику від Шани, він міг насолоджуватися спокоєм і всамітненням.

— Мені нема чого вам сказати, — зізнався він цілком чесно.

Вона спустилася поряд на траву. Він міг чути її дихання — і її запах, дуже схожий на запах Тимор-Алка.

— Ви можете мені принаймні пояснити, що сталося?

— Я сказав Тимор-Алкові, що він нечесно склав Пробу. Що йому допомогли.

Шана виплюнула невиразну лайку.

— Він пішов із дому, — сказала уривисто, — і вже три дні сидить на орбіті… Я не знаю часу початку операції. Я нічого не можу дізнатися, цей мерзотник усе оточив такою таємницею, що навіть Рада Раа не може добути інформацію!

— І йому дозволяють?

— Йому? — Шана загарчала. — Він, вочевидь, першим відчув і проаналізував те, що за кілька років… або швидше… покінчить зі світом, яким ми його знаємо. Це не людина, це знавісніла охоронна система, але якщо має рацію — йому дадуть усі повноваження, які він тільки зможе охопити. А зможе він багато що.

Вона звела очі до осяяного вогнями неба:

— Я тільки молюся, аби він не мав рації. Щоб він помилився. Він не може мати рацію завжди…