Мігрант - Марина та Сергій Дяченко

— Я Тінь, — сказав Тимор-Алк. — Ну, наполовину. Я дуже сприйнятливий. Як чутливий прилад.

— Це ж знущання! — не витримав Крокодил. — А сам він приладом бути не хоче?!

— Ні, — Тимор-Алк похитав головою. — Він може змінювати реальність, але в цьому викривленому світі він, найпевніше, не зможе орієнтуватись. А я зможу. Це ж наполовину моя батьківщина… Він каже, я відчую структуру цього світу й приведу його… куди треба.

— Плаский хліб, — пробурмотів Крокодил. — А куди йому треба? Куди він хоче, щоб ти його привів?

— Він хоче зрозуміти задум Творця стосовно Раа, — сказав Тимор-Алк. — Він хоче знайти когось або щось, що відповідає задумові й відчуває Творця. Він хоче знайти спосіб зробити так, щоб образ Раа знову відповідав задуму. Тоді стабілізатори будуть не потрібні.

Кілька секунд Крокодил мовчав, метикуючи. Слова хлопчини скидалися на знущання, гірше — вони здавались уривком із проповіді божевільного філософа, брудного, в драній китайській куртці, де-небудь у переповненому метро. І Крокодил сказав би зі щирим серцем, що Айра — безумець і маніяк, якби все діялося не на Раа. Якби він на власні очі не бачив, що сталося біля водоспаду з оцим самим хлопчиною, мертвим і потім живим. Якби не бачив величезний скелет колишнього жителя Раа, якби не був у музеї на Сірій Скелі, де в окремій залі зберігають кістяки викопних породжень маячіння…

— Він хоче все повернути? — повільно спитав Крокодил. — Щоб ви жили, як дерева чи ріки, малювали свої тіні на стінах печери й ніколи не проходили Проби?

— Не знаю. Напевно, якщо це необхідно…

— Ти боїшся, що Раа зміниться?

Хлопчисько звів очі:

— Я не хочу туди йти, до цього викривленого світу. Я його… іноді відчуваю поряд із собою. Я пам’ятаю… щось. Невиразне. Це як нічний жах. Ти б хотів піти до світу своїх жахів?

— Знаючи, що можеш прокинутися?

Тимор-Алк невесело всміхнувся:

— Айра не гарантує, що ми повернемося живими. Він каже: «Я зроблю все, що можна, але гарантувати життя я тобі не можу».

— Он як, — прошепотів Крокодил.

«У його авантюрах загинули десятки людей. І всі перед початком роботи активували спеціальний договір, який передбачає готовність умерти завчасу…»

— Твоя угода… передбачає готовність умерти заради… успіху справи?

— Так.

— І ти погодився? Ти підписав… тобто активував?

— Я повноправний громадянин, — у голосі Тимор-Алка прогучала сталева нотка. — Я беру на себе відповідальність… за світ. За Раа.

З його обличчя було зрозуміло: тепер, коли перше полегшення від розмови минуло, парубок страшенно шкодує, що вирішив комусь звіритися.

— Плаский хліб, — пробурмотів Крокодил.

«І до кого бігти? Кого кликати на допомогу? Шана… вона й так усе знає, мало того, знала раніше за Крокодила, тому і прийшла зі своєю пропозицією. Айра… Цей звик розпоряджатися людьми, як фішками. На благо Раа. А Крокодил — мігрант, його індекс соціальної відповідальності годиться тільки, щоб насмішити чиї-небудь капці».

— Коли він збирається починати? — спитав Крокодил крізь зуби.

— Можливо, завтра. Від завтра я не зможу полишати орбіту, а сьогодні відпросився востаннє на кілька годин із бабусею…

Він затнувся, не бажаючи говорити тремким голосом.

— …поговорити, — закінчив рівно й навіть безпристрасно, хоча Крокодил був певен: спершу Тимор-Алк хотів сказати «попрощатися».

Безгучно пролетів вагончик монорейковою дорогою. Під поривом вітру хитнулася волога трава, із найближчої гілки посипалися краплі.

— Я казав йому… Айрі, прохав повернути тебе в програму, — рівним голосом повідомив Тимор-Алк. — Він сказав «ні».

— Комунікатор! — гаркнув Крокодил.

Гнучкий пагін спустився з гілки найближчого дерева, відкрив квітку, пропонуючи Крокодилові доступ до термінала. У дзеркалі екрана він побачив себе — оброслого бородою, худющого, пом’ятого, з червоними очима. Оце так пика.

— З’єднай мене…

Він затнувся. Глянув на скам’янілого Тимор-Алка. Випустив із рук шерехату стеблину.

— Ти йди, — сказав крізь зуби. — Я дожену.

— Зв’яжи мене з Махайродом!

Він поплавав у найближчому озері, вимився гарячою водою й поголився. Він знайшов термінал на околиці, в лісі, де не було жодної людини і жодна стежка не спотворювала високу траву.

— Махайрод, він же Айрі-Кай, не дає згоди на з’єднання.

«Блін, плаский хліб…»

— Можна надіслати йому текстове повідомлення?

— Диктуйте.

Крокодил роззявив бува рота — й розгубився. Що йому сказати? «Візьми слухавку, ти, ідіоте»?

— «Терміново треба поговорити».

— Прийнято. Ще контакти?

— Ні.

Квітка згорнулась і повисла на стеблині, дожидаючи, доки її відпустять. Крокодил розімкнув пальці; впустивши на траву кілька пелюсток, комунікатор усотався в крону над його головою.

Вийшло сонце. Над землею, над травою, над квітами заклубочів туман, не холодний і липкий, а теплий, сріблистий, як ягняча вовна. Крокодил повернувся на станцію монорейки, де вони зустрічалися з Тимор-Алком, пройшовся взад-уперед і зрозумів, що знову програв.

— Комунікатор!

Цього разу пристрій зміїною голівкою піднявся з-під каменя.

— Текстове повідомлення для Махайрода!

— Диктуйте.

— «Зв’яжися зі мною негайно! Це необхідно».

— Прийнято. Ще контакти?

— Ні, — Крокодил усівся в траву. Його шорти миттєво змокли.

— Андрій Строганов?

— Так! — він підскочив; комунікатор висунув із-під каменя зміїну голову:

— Ваш рейтинг соціальної відповідальності зріс і становить один до мільярда. Вас долучено до кола громадян, відповідальних за загальні питання. Ви дістали для ознайомлення низку матеріалів. Свою волю ви можете виявити, коли будете готові, але не пізніше, ніж за добу.

— Е-е-е, — сказав Крокодил.

Очевидно, його ворушня зі статистикою міграції принесла несподіваний результат. Саме тепер, коли більш непотрібним, ніж рейтинг, для нього може бути тільки шведсько-японський словник.

— Спасибі, — сказав Крокодил невідомо кому. Усі автомати на