Мігрант - Марина та Сергій Дяченко

— Ласкаво просимо на Раа! Я офіцер міграційної служби…

Молодик, на вигляд років двадцяти п’яти, дико подивився на зустрічальників. Він був геть сивий, у доброму костюмі, із зсунутою на плече краваткою. Ступивши з капсули, він спіткнувся, впав на коліна; за знаком Шани з чергового приміщення вмить вискочила команда швидкої допомоги.

Молодик захлинався й дер землю. Крокодил підхопив його, повернув на бік, притримав голову немічного:

— Що сталося?

Сивий силкувався щось сказати.

— Я теж землянин! — закричав Крокодил. — Що сталося, ну?!

Новоприбулий зм’якнув.

Крокодил, сам не розуміючи до кінця, що робить, поклав пальці йому на скроні, зазирнув у каламутні очі — і побачив себе величезним, повним гарячого газу небесним тілом. Дирижаблем. Порожнім ізсередини. Розписаним ієрогліфами… Символами… Знаками…

Він побачив сивого веселим і юним, із кухлем пива в руках увечері на вузькій вуличці перед пабом. Він побачив малюнки на асфальті й зім’ятий папірець від батончика «Марс», прилиплий до колеса мотоцикла…

Потім стало темно. Крокодил прийшов до тями над калюжею чужого блювотиння.

Новоприбулого вже несли на ношах до медичного центру; певно, такі випадки бували тут раніше. Певно, так передбачено; Крокодил почувався випареним, вивареним і вичавленим, як ганчірка з мішковини.

— Що це ви намагалися зробити, Андрію? — тихо спитала Шана.

— Я хотів йому допомогти.

— Ви дуже-дуже спритні… особливо як на мігранта. Він… цей, ваш інструктор на Пробі, чогось вас навчав?

— Ні. Та… я ж був його донором.

— Розумію, — прикрим голосом повідомила Шана.

— Що з мігрантом? — Крокодил над силу звівся на ноги.

— Шок. Найпевніше, похибка під час переустановлення мови. Це буває, хоча й рідко. Помилка Всесвітнього Бюро. Зараз його протестують і, якщо справді все погано, відправлять назад.

— Назад?!

— Це їхня помилка, їхня проблема, вони її й вирішуватимуть. Прийняти людину, коли вона в такому стані, ми не можемо.

— Він сивий, — сказав Крокодил.

— Буває.

— Він зазнав якихось жахів.

— Похибка під час переустановлення…

— Чи крах планети, — сказав Крокодил.

Життя навколо міграційного офісу йшло своїм звичаєм. Крокодил дочекався, доки Шану відкличуть у важливій справі, й потихеньку відступив до лісу; коріння величезного дерева було схоже на судомно переплетені слонячі хоботи. Він усівся на підстилку з моху, зімкнув пальці й задумався.

Людства нема на Землі. Усе в далекому майбутті. Мотоцикл, веселий натовп біля пабу, обгортка від батончика «Марс». Нема кого рятувати: вони ще не народились.

«Якщо Бюро захоче погубити Раа, воно просто вимкне стабілізатори, Андрію».

Він пригадав бункер із бетоновими стінами й голографічного чоловічка за канцелярським столом. Не схоже на офіс найвищої цивілізації, що порядкує часом. Зате вельми схоже на картинку-обманку для шокованої мавпи. Побутова замальовка на тему «Як мене викрали прибульці». Добре ще, що не було зелених людинок із великими очима…

Хоча людинки збурили б внутрішній протест: не вірю, дешевка. Істерика. А істерики, ясна річ, у Всесвітньому Бюро хотіли найменше…

Тим часом Шана шукала його. Він бачив, як вона ходить туди й сюди лужком, нервово озирається, розпитує людей. Крокодил не поспішав себе виказувати; не те щоб він хотів подражнити Шану — просто дуже потребував самоти.

Всесвітнє Бюро міграції.

Жінка нарешті побачила його. Зсунула брови; Крокодил помахав рукою — усе добре, мовляв. Шана підійшла, поставила руки в боки:

— Ви не бачите, Андрію, що я вас шукаю?!

— Даруйте, — сказав Крокодил. — У мене тут планету висадили…

— Нічого у вас не висадили! Я мала рацію: в мігранта шок, спричинений похибкою під час переустановлення мови. Це щойно з’ясували експерти. Я їду, а ви, як повноправний громадянин, можете робити, що хочете…

І вона пішла собі геть.

— Шано, — він наздогнав її, — Всесвітнє Бюро міграції — хто вони такі? Що за раса? Вони гуманоїди чи…

— Запитайте в Тимор-Алка. Він обожнює давати пояснення невігласам.

— Ви дозволите — я все-таки з вами поїду?

Вона зупинилася. Примружилась. Зміряла його поглядом від маківки й до п’ят.

— Я повинен повернутися на Землю, — сказав Крокодил. — Я маю бути там.

Шана закусила губу.

— Та я поки не знаю, як зупинити Тимор-Алка, — зізнався Крокодил. — Допоможіть мені. Будь ласка.

— І на що ти вбив півдня?! — скандалячи, хлопчина був дуже схожий на бабусю. — Було зважено «загальне волонтерське зусилля», а «спеціальне волонтерське» де?! Ти ж повинен був виступити як спеціаліст, а не як перехожий, твій індекс уже мав бути…

Під поглядом Крокодила Тимор-Алк замовк. Затнувся й навіть відступив.

Крокодил мовчки ввійшов до будинку; Тимор-Алк надто легко купувався на владу, навіть на ілюзію влади. Дістав завдання від Айри, уявив себе керівником, розкомандувався, розкричався. Щеня.

Внутрішніми сходами, мотузяними і хлипкими, він піднявся на дах. Перестало дощити, дерев’яне покриття висохло, трава підросла. Десь тут у них був мобільний комунікатор…

— Андрію, вибач, — Тимор-Алк визирнув із люка.

— Та пусте.

— Просто я думав… Тобі треба ж якось підняти індекс…

— Якщо я потрібен Айрі, він візьме мене й без індексу, — Крокодил погладив руками траву. — Комунікатор?

У відповідь на невпевнений запит із трави трохи лівіше його долоні піднялася стеблина, розкрилася квіткою; Крокодил побачив своє відображення в мутнуватому дзеркалі екрана. Торкнувся квітки посвідченням:

— З’єднай мене з Махайродом.

— Махайрод не може прийняти виклик, — майже одразу озвався приємний голос.

— Та пішов ти, — пробурмотів Крокодил.

Квітка, сприйнявши слова буквально, згорнула пелюстки й затягнулася під шар дерну.

— їсти будеш? — невпевнено