Самум - Марина та Сергій Дяченко

Море навалювалося на пісок, прозоре й нерухоме, наче величезна лінза. Підійшовши до самого краю води, Саундер сів навпочіпки і, взявши купюру за краєчок, занурив у воду до половини. Потримав, вийняв, звірив обидві половинки Будди — суху й мокру. Мокра блищала на сонці, суха матово відсвічувала, проте різниці в кольорі не було.

— Отже, можна купатися? — нетерпляче спитала Ірина.

— Я б не радив, — Саундер струснув із купюри воду.

— Але чому?

І, не чекаючи відповіді, вона підсіла до моря й обмила в ньому долоні.

— Яка прозора вода… І тепла…

На мілководді проглядало жовтогаряче дно, блідло, йдучи в глибину, поступалося морській зелені. Ірина зачерпнула з дна піску, пропустила крізь кулак яскравим струмочком, обернулася до Саундера:

— Будете купатися?

— Зараз міжсезоння, — сказав він скуто.

— Але з купюрою все гаразд! Кислоти поки що немає! Ходімо купатися, Саундер!

Перш ніж він устиг відповісти, вона рвонула застібку комбінезона, впустила на пісок капелюха і, на ходу позбуваючись одноразової білизни, пішла у воду.

«Я ретроград, — подумав Саундер і на мить замружився. — На Ірисці немає голих пляжів. Скрізь є, а на Ірисці — домострой. Так це, здається, називалося… Яка в неї шкіра, не біла, не бронзова — золота. І яка в неї лінія стегна…»

Ірина кинулася в море. Бризки злетіли ліниво, важко, сплеск пролунав глухо. Саундер дивився, як вона пливе, явно красуючись, широко змахуючи руками, струменіючи вздовж поверхні, неначе шовкова нитка в канві. Щось відбувалося з цією жінкою, щось дуже важливе й важке, саме в ці години, хвилини, зараз.

Він згадав інспектора з його свинцевим виразом обличчя. Що нам інспектор? Навіть якщо губернатора поженуть — він, Саундер, буде потрібний його спадкоємцеві. Щоб закуповувати дернове покриття, контролювати температуру в житлових приміщеннях, складати графіки чергувань, затверджувати відпустки, влаштовувати розгони й самому одержувати по шиї від начальства… І на першу вимогу виконувати особливі доручення: розважати інспекторових, наприклад. У яких криза в особистому житті.

Ірина тим часом обернулася до берега, замахала рукою, і райдужні бризки полетіли віялом:

— Саундере! Ви будете купатися?

Він завагався на частку секунди. Ні, це занадто.

— Ні. Я не хочу.

— Така вода! Таке задоволення! — вона сміялася. Уся втома, скутість, напруга злетіли з неї в цей момент, і жінка здавалася двадцятилітньою.

— Я знаю, але… Я просто не хочу.

— Вам же гірше!

Вона пірнула, блиснувши круглими сідницями.

«Погано те, що я зовсім не розумію своєї ролі в цій справі, — подумав Саундер. — Губернатор відрядив мене, тому що я молодий і «на вигляд привабливий». Чи входять у програму екскурсії плотські втіхи? І як поставиться до цього інспектор? І невже я, хай йому грець, годжуся на цю роль?!»

Він скептично скривив рота. Ні, авжеж, ні. Губернатор мав на увазі тільки те, що сказав: прогулянка, розваги, легенди. Губернатор не міг знати деяких нюансів, що існують між інспекторовою та її інспектором. Та й нюанси ці, судячи з усього, з’явилися зовсім недавно, може, кілька годин тому.

Жінка випірнула й поплила вздовж берега в ритмі вальсу, раз-два-три, блискаючи навперемін мокрою потилицею, стегнами й п’ятами. Саундер сів на пісок, схрестивши ноги.

Ні краба не водилося на цьому узбережжі, ні рибинки, ні єдиної медузи. Водилися два якихось неймовірних мікроорганізми, що пристосувалися до життя в кислоті, але які ніяк не вміли скрасити людині її самотність. Жодна пташина не з’являлася в небі над кольоровими барханами, жодна змійка не струменіла в піску. Саундер давно звик, але іноді йому снилося море з чайками та дворик із докучливими горобцями; його батьки брали участь у національній програмі «Демовибух», але замість п’ятьох дітей спромоглися народити тільки одного. Тоді їх вибили з проекту, відселили з космічної станції, і Саундер провів дитинство в бабусиній квартирі, в тісноті й шумі приморського містечка, у цілковитому щасті й у прекрасних мріях.

Повернутися б у ті часи.

— Саундере!

Інспекторова царствено виходила з води. Її коротке волосся стирчало їжачком, відкриваючи красу шиї й лінію ключиць, єдине довге пасмо недбало спадало на обличчя. На гладкому тілі не було ані волоска; Ірина крокувала, дивлячись Саундерові у вічі, і він задумався на секунду: вона справді провокує? Чи, звиклий до консервативних звичок на Ірисці, він сприймає як епатаж природну поведінку вільної жінки?

Дві тіні, прилиплі до п’ят інспекторової, струменіли по жовтогарячому піску: коротша, — від Пса, довша — від Щеняти. Саундер квапливо підвівся назустріч.

— Я прийму душ у цьому… вертольоті, добре? — жінка недбало поправила довге мокре пасмо.

— Авжеж. Масаж, терморегулятор, панель ароматів, інтуїтивно зрозуміле керування…

Вона всміхнулася, не зрушуючи з місця.

Висока, на зріст майже як Саундер, вона дивилася тепер із неприхованою зухвалістю. Краплі води стікали по її шкірі, і кожна, відбиваючи світло Пса й Щеняти, мерехтіла зеленою або жовтою іскрою. Довге пасмо перетинало губи.

Саундер виявив, що дихати важко.

Здійняв руки, торкнувся мокрих плечей, потягнувся до губів. Усе це в уяві; стояв нерухомо, знаючи, що через секунду підніме руки, торкнеться плечей, потягнеться…

Довге пасмо, вологе, м’яке, погойдувалося біля її обличчя на ледь відчутному вітрі.

На вітрі!

Зникла жінка, зникли її губи, груди, маленькі рожеві вуха. Саундер дивився на пасмо; Ірина перестала посміхатися:

— Що з вами?

— Усе чудово, — сказав Саундер.

— Я щось не так роблю?

— Ні, все добре. Йдіть у душ, будь ласка. І щільно зачиніть двері блоку.

Після коротенької паузи вона повернулася й пішла до транспорту, на ходу підібравши комбінезон і капелюх. Саундер послинив палець; ніякого вітру бути не могло, проте ось воно: ледь помітний потік повітря лише починає зароджуватися, але от він торкнувся вологої шкіри й остудив її. Ввижається?!

Купюра на п’ятдесят реалів, яку він поклав сушитися