Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

− Заручини? – здивовано скидає брови Мікель. − Так швидко?

«Ти виходиш заміж за герцога?» − одночасно з ним оглушує мене емоційний вигук Бріенн.

І без того величезні совині очі сестри, здається, стають ще більші.

У їдальні крім нас чотирьох більше нікого. Слуг Сенд відіслав, перш ніж повідомити синові, і моїй сестрі заразом, таку важливу і несподівану новину.

− Так, − відповідає він за нас двох, по-власницьки закинувши руку на спинку мого стільця і погладжуючи мою шию великим пальцем. – Так склалися обставини, що я вирішив скоротити процес залицяння та перейти одразу до справи. До настання новорічної ночі Мірі стане моєю офіційною нареченою. За всіма звичаями нашої родини.

− Навіть так? А чи можна дізнатися про ці обставини трохи детальніше? – підозріло звужує очі мій тепер уже по-справжньому майбутній пасинок.

«От-от, мені теж цікаво, – згідно ухкає Брі, змахнувши крилами. Стрекоче войовничо: – Чому саме до новорічної ночі? Це через мене? Він що, шантажує тебе?

− Ні, Брі, − вимовляю настільки твердо, наскільки можу. − Так дійсно потрібно. Просто довірся мені. Все буде добре.

Тепер усі погляди зосереджуються на мені. На кілька хвилин за столом повисає дзвінка мовчанка.

Чоловіки з неприхованим інтересом розглядають не тільки мене, а й Бріенн, яка вмостилася на спинці масивного стільця, підсунутого до столу спеціально для неї.

Сестра, продовжує нервово витупцювати на місці, наїжачивши пір'я. А мені нарешті вдається хоч трохи перевести подих. Чим би все не закінчилося, рішення ухвалено. Залишилося втілити задумане у дійсність. І в такій визначеності є своя краса. Коли все вирішено, можна просто розслабитись і діяти.

Першим приходить до тями Мікель.

− То це справді твоя сестра? І ви справді спілкуєтеся? – він навіть забуває про своє питання, поставлене батькові.

− Так, − киваю.

− А-а-а-а… як так вийшло? − герцогський син з хлоп’ячою цікавістю подається до мене ближче.

Нічого схожого на гнів чи ображені почуття я в хлопцеві так жодного разу й не помітила. Але сама відчуваю потребу порозумітися. Не хочу, щоб він думав про мене погано, через все що сталося за сьогоднішній нескінченний день.

Що ж, чим не привід зробити це саме зараз?

− Коли Брі була приблизно у твоєму віці, їй не пощастило зв'язатися з поганою компанією, − вимовляю, поглядом перепрошуючи у набурмосеної сестри. − В результаті через них вона потрапила у пастку і підпала під вплив дуже сильного прокляття. І ось уже кілька років живе у подобі птаха. Але, на щастя, я нещодавно дізналася від однієї сильної, але дуже вредної відьми, як можна врятувати мою сестру. Для цього потрібно в ніч зимового сонцестояння одягти на Брі артефакт істинної подоби. Тому ми й опинились у ваших володіннях.

− Так от, що ви шукали у нашій скарбниці. Діадему першої герцогині Арджан? − Мікель переможно посміхається, вмить вирахувавши, про який саме артефакт йдеться. – Я так розумію, вам ніхто не сказав, що він абсолютно ні на що не здатний в чужих руках?

− Твій батько вже пояснив мені, яких хиб я припустилася, − зітхаю. – Я навіть не здогадувалась, що існують якісь додаткові умови використання артефакту. Думала, що просто позичу його на одну ніч, врятую сестру, поверну діадему на місце і все.

− А виявилося, що після цього все тільки почнеться, − надто вже вдоволено посміхається мій майбутній пасинок. – Еге ж, обставини у вас справді дуже вагомі. Що ж, тату, я твоє рішення повністю підтримую. Така мачуха мені до вподоби. Нудно з нею точно не буде. Щоправда, від сестер потім доведеться залицяльників ганяти. Вони ж, напевно, будуть схожі на свою маму. Але, впевнений, ми якось упораємося.

Ну от. Знову він за своє.

− Без сумніву, − іронічно хмикає Сенд, продовжуючи спокійно їсти свій обід.

Але як би я не закочувала очі, самій собі збрехати не вийде. Тому що неможливо проігнорувати той солодкий трепет, який виникає в мене всередині від однієї тільки думки про наших спільних із Сендоа дітей.

Боги, це справді може стати реальністю.

«Агов, а можна і мені пояснити, що тут відбувається?» − нагадує про себе Брі, знову роздратовано змахнувши крилами.

− Твоя сестра чимось незадоволена? − кинувши на неї уважний погляд, цікавиться герцог.

− Вона вимагає, щоб їй теж все пояснили, − зізнаюся, криво усміхнувшись. – Переживає, що ти… якось змусив мене прийняти твою пропозицію. − І вже звертаючись до сестри, проваджу: − Брі, запевняю, я погодилася з власної волі. Так, наші заручини є обов'язковою умовою твого порятунку. Інакше артефакт не спрацює. Але ти ж знаєш, що герцог мені з самого початку дуже сподобався. Отже, я абсолютно точно… не проти такої умови.

Периферійним зором я помічаю, як Сенд повертається до мене. І його задоволений смішок теж чую. Але ігнорую, намагаючись зосередитись на вмісті своєї тарілки.

«Дивна якась умова. Ти йому віриш?» − різким рухом нахиляє до мене голову Бріенн.

− Так, я йому вірю, − вимовляю твердо. – Решту поясню потім. А зараз, якщо дозволиш, я хочу поснідати.

Про те, що саму Брі вже нагодували на кухні, Мікель мені відразу доповів. Та й сама сестра не стала приховувати, що смачно пообідала курчатиною.

На якийсь час усі розмови за столом стихають. І лише брязкіт столового приладдя порушує тишу. До мене навіть апетит повертається. Що не дивно, коли все настільки смачне.

Але трапеза зрештою добігає кінця. А ось питання до мене в деяких поки що явно не вичерпалися.

− Ну добре, щодо прокляття я зрозумів. Але чому ти не пояснила нам все? – питає Мікель, коли слуги прибирають основні страви та брудний посуд, натомість подавши десерт у вигляді найніжнішого персикового пирога.

− Я не могла. І досі багато чого розповісти не можу, – зізнаюся, мимоволі спохмурнівши. – Якщо хочеш знати про мене більше, запитай краще у батька.

Після спілкування з Даміаном Волдхардом він про мене явно може розповісти набагато більше, ніж я сама.