Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

Обід давно залишився позаду. Сенд запропонував мені перевірити, як просувається розпочата мною підготовка будинку до свят. Багатозначно нагадавши, що завтра у нас буде ще один привід святкувати, набагато особистіший і знаковіший, ніж якесь там зимове сонцестояння.

Тож, попередньо позичивши у майбутнього пасинка чистий одяг, я провела решту дня майже так само, як і вчора. Виконуючи, по суті, обов'язки господині маєтку. Обійшла майже весь будинок, перевіряючи, чи все гаразд, роздала вказівки слугам, що де ще треба прибрати, доробити, де додати прикрас. Надовго застрягла на кухні, обговорюючи святкову трапезу з кухаркою.

І все це з невимовним, щемливим відчуттям у грудях, з болісно-солодким усвідомленням, що тепер це і для мене також, що мені все-таки вдасться розділити ці свята з чоловіками, які так вже запали в душу. І з несміливим усвідомленням, що на цьому святкуванні нічого не закінчиться і я зможу провести з ними не тільки завтрашній вечір, але й ще багато інших вечорів. Ціле життя… якщо все складеться добре.

А мені зараз так хочеться вірити, що це «добре» все-таки складеться і я не тільки позбавлю Брі від прокляття, але й сама звільнюся від ярма Ляльковода, що відмірені на мою долю нещастя та випробування нарешті залишаться позаду.

Мені це так потрібно. Усім серцем повірити. Не сумніватися. І не боятися більше.

Поки що я не можу цим похвалитися.

Але тут, мабуть, допоможе лише час. І, як показала практика, спілкування із Сендоа Арджаном. У нього просто разючий талант стирати усі зайві думки з моєї голови.

І тепер я його наречена. До цієї думки мені звикнути найскладніше.

Адже для всіх домочадців цього особняка, окрім самого герцога та його сина, звісно, ситуація взагалі ніяк не змінилася. Вони й так вважали мене нареченою герцога.

А ще, як на мене, ніхто навіть не помітив, що я кудись зникала.

Зате обидва Арджани про це явно не поспішають забувати. Вони весь день ні на мить не залишали мене одну. Спочатку за мною хвостиком ходив Мікель, доки герцог займався якимись своїми вкрай важливими справами. А надвечір роль наглядача на себе знову взяв сам Сенд.

З задумливою цікавістю вислухав мою відповідь на запитання, чи все готове до завтрашнього дня, висловив деякі побажання, віддав останні вказівки... і наказав слугам накрити нам вечерю для двох нагорі, у вітальні при його опочивальні.

І дозволив ще один раз насамкінець перевірити перший поверх, невідступно слідуючи за мною.

Але я, здається, все вже оглянула. І начебто все гаразд. Деякі дрібниці можна буде підправити завтра. А зараз... мабуть, можна йти відпочивати. Із Сендом. До його спальні.

Ох. Чує моя п'ята точка, що спочатку на мене чекає аж ніяк не відпочинок. І найдивовижніше те, що мене такі перспективи навіть надихають. Невже я така... ненаситна?

− Ходімо, Мірі, − обійнявши за талію, мій новонабутий наречений м'яко виводить мене з великої трапезної, де за моїм задумом завтра має бути накритий святковий стіл. − У тебе такий вигляд, наче ти прямо зараз звалишся від втоми. Чому не зробила перерву, щоб відпочити?

− Я не відчувала втоми, − знизую плечима. – До того ж ти доручив мені простежити за підготовкою до свята. Хотілося зробити все якнайкраще.

− Маленька, у цьому домі зимові свята не відзначалися вже… дуже багато років. Тому, що б ти не затіяла, всі домочадці будуть раді вже тому факту, що заради тебе я зрадив своїм звичкам і скасував свою заборону на всю цю безглузду нісенітницю. От не збагну ніяк, як дорослі люди в одну мить можуть перетворитися на зачудованих дітлахів, які вірять у дурні казки.

Вислухавши весь цей буркотливий монолог я навіть зупиняюся, здивовано дивлячись на майбутнього чоловіка.

− Ха. Он як? Отже, я мала рацію, коли припустила, що ти мене обдурив з усіма цими приготуваннями? Я старалася, а ти... А що ти, до речі? Навіщо було змушувати мене займатися тим, що тобі не тільки не потрібно, а й неприємно, судячи з усього?

− Ти так відверто намагалася знайти спосіб втекти від мене, що я вхопився за перше, що на думку спало, аби зайняти тебе чимось іншим, − знизує плечима цей нестерпний маніпулятор. − А потім виявилося, що Мікелю вся ця метушня також припала до душі. І ти явно отримувала задоволення, розвішуючи по дому всі ці цяцянки. От я й вирішив, що цілком можу потерпіти, якщо ви з Міком з таким ентузіазмом вдарилися в дитинство.

− Ти неможливий, − вражено хитаю головою. − Чим тобі зимове сонцестояння настільки не догодило? Звідки таке дивне ставлення?

− Чому дивне? – здивовано скидає він брову.

− А хіба ні?

− По-моєму цілком розумне ставлення. Цей день нічим не відрізняється від інших днів у році, крім того, що після нього настає найдовша ніч.

− Ти ж не заперечуватимеш, що безліч стародавніх магічних обрядів зав'язано саме на цю ніч? Навіть ваш родовий артефакт діє саме у ніч зимового сонцестояння. Хіба це не привід вважати її особливою?

− Я можу назвати ще безліч подібних природних і не дуже факторів, які використовувалися давніми для посилення своїх обрядів. Особливі дні та ночі, місця сили, виконання певних умов та ритуалів, расова приналежність учасників обряду. Все це лише інструменти концентрації сили задля досягнення необхідного результату. Тільки й того. Особливим можна зробити будь-який день свого життя. І для цього зовсім необов'язково чекати цілий рік.

− У чомусь ти маєш рацію. Але в сімейних традиціях є своя принадність, і ти не зможеш мене переконати в протилежному, – зауважую з примирливою усмішкою.

Мені б дуже хотілося дізнатися, що стало причиною такого гострого відторгнення самої ідеї святкування. Але я не відчуваю, що маю право лізти туди, куди мене поки що не хочуть пускати.

− Сподіваюся, тебе не надто все це обтяжує, − кидаю я виразний погляд на гірлянди, що на весь дім пахнуть хвоєю.

− Анітрохи. Твоя присутність повністю компенсує мені всі ці незручності, − заявляє Сенд із кривуватою чарівною усмішкою. Підступає ближче, відтісняючи до дверного отвору, що веде до вітальні. Кидає примружений погляд на пучок зелених гілочок із розсипом білих ягід під стелею. − М-м-м, дивись, омела. Кажуть, під нею цілуватися треба. Мабуть, ця традиція мені таки до смаку. Тепер, коли я маю прекрасну наречену, з якою так солодко цілуватися.