Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

Я навіть не думала, що Даміан встиг накопати про мене стільки інформації. Йому відомо і як давно я служу Ляльководу, і що офіційно не є співробітницею Таємній канцелярії, будучи позаштатним агентом, і що школу цієї Таємної канцелярії я закінчила з позначкою «особливо перспективна». І що останні кілька років я даремно намагаюся вирватися з чіпких павучих лап графа Влодека Габжі.

Думаю, про те, що я деякий час була коханкою цієї мерзоти, князь теж знає, але делікатно замовчує. Зате прямим текстом натякає герцогу, що на слід діадеми Арджанів мене навела одна відома відьма, на яку я теж пропрацювала два роки задля цієї інформації.

− Мені не вдалося знайти інформацію про те, як Ляльковод завербував твою жінку, − підбиває він підсумок. − Були здогади, в яких я сьогодні ще більше утвердився. Міріам, він причетний до того, що сталося з твоєю сестрою?

− Я не знаю цього, − хитаю головою. – Але… він обіцяв допомогти її врятувати. Обдурив нас обох.

Те, що я ступила на заборонену територію, мені зрозуміло практично відразу. Ухкає стривожено сестра. Біль зароджується в голові яскравим спалахом, миттєво викручуючи м'язи й прокочуючись по тілу вогняною хвилею. В очах темніє, і я їх заплющую на мить, ховаючи від усіх свої почуття. Стискаю підлокітники до побілілих кісточок. Вирівнюю дихання, намагаючись впоратися з нудотою.

Це терпимо. Це мине. Зараз… ще трохи… не думати… дихати… вдих… видих… вдих…

− Що з тобою? − я навіть не помічаю, коли Сенд опиняється поруч, присідаючи навпроти мене навпочіпки й хапаючи за руки.

− Я так розумію, Міріам тільки-но порушила заборону, розповівши про те, на який гачок її спіймали, − доноситься до мене коментар князя.

− Обітниці? − цідить гнівно герцог.

− Вони, − похмуро вискалюється Даміан. − І оскільки ти є більш ніж зацікавленою стороною, мушу повідомити тебе про те, що саме запропонувала мені твоя жінка в обмін на моє посередництво.

− Ваша ясновельможність, не потрібно, будь ласка, − підіймаю я на нього сповнений розпачу, благальний погляд.

− Що вона запропонувала? − хижо підбирається Сенд. Але дивиться досі тільки на мене.

− Допомогу у затриманні Ляльковода. З усіма наслідками порушення обітниць, що випливають для неї, − немов кам'яну брилу, упускає князь.

Я думала, що бачила Сенда розлюченим? О ні, тоді він був лише злегка роздратований у порівнянні з тим, що плескається в його очах зараз. Мене навіть мороз бере. Так і хочеться голову в плечі втягнути й сховатись кудись.

− Зовсім збожеволіла? – стискає мої руки. − А ти? Погодився? − гарчить він загрозливо, трохи повернувши голову в бік Даміана.

− Ні, звісно, − холодно карбує той.

Що? Але як же...

− Ви мені не відмовили, − хрипко видихаю я. – Чому? Навіщо тоді ввели мене в оману?

− А як би ви вчинили, одразу отримавши від мене відмову? – саркастично вигинає брову князь. — Скільки б вам знадобилося часу, щоб знову втекти світ за очі?

− Це вже була б не ваша справа, − спалахую я гнівно. − Чого ви цим домагалися? Хотіли зробити мене своєю боржницею? Змусити на вас працювати? Це вам нічого не дасть. Я не можу більше нічого запропонувати понад те, що вже запропонувала.

− Як багато припущень. І жодного вірного. За вас просила Ася, Міріам. Ось і весь мій мотив. Ви допомогли моїй обраній, ризикнувши своїм життям та здоров'ям. Я вважаю себе зобов’язаним допомогти вам, попри всю вашу недовірливість і небажання приймати чужу допомогу.

− Ася просила вас допомогти мені? – ошелешено видихаю.

− Саме так, − хмикає Даміан.

Більше я нічого не встигаю сказати, бо Сендоа різко підіймається на ноги, закриваючи мене собою.

− Кузене, вибач, але ми тебе зараз покинемо. Нам із Мірі вкрай необхідно обговорити всі її... помилки наодинці. А от потім, якщо ти не заперечуєш, ми продовжимо нашу з тобою розмову про Ляльковода. Можеш не сумніватися, я тепер точно у справі. Думаю, нам двом буде не важко розправитися з цією мерзотою, не залучаючи до цієї справи саму Міріам.

З цими словами він одним ривком витягає мене з крісла і звалює на плече. Струшує, коли я з обуреним шипінням намагаюся вирватися, ще й важкий ляпас відважує, змусивши подавитися повітрям. Повертається до князя.

− Дозволиш відкрити портал?

− Дозволяю. Буду радий знову бачити тебе у себе в гостях. Будь-коли, – вимовляє той.

− Взаємно, кузене, − хмикає Сендоа. − До скорої зустрічі. Бріенн, за мною.

І що найдивніше, моя свавільна сестра слухняно змахує крилами й влітає в портал, відкритий Сендом. Потім він і мене туди заносить. А я настільки приголомшена всім цим нечуваним свавіллям, що навіть гідно чинити опір не можу.

− Ти знайшов її! − перше, що я чую, як тільки ми опиняємось у вестибюлі особняка Арджанів і портал за нами стуляється.

Голос Мікеля впізнаю одразу. Задоволений і навіть радісний, на мій подив. Що з цими Арджанами не так? Навіщо я їм здалася?

− Звісно, знайшов, − бурчить герцог. − Ти що, тут невилазно чергував? Подбай про сову. Це сестра Мірі.

– А-а-а… – розгублено тягне герцогський син.

− А ми підемо… поспілкуємось, − зловісно повідомляє Сенд, прямуючи до сходів на другий поверх.

− Відпусти мене, − намагаюся я випростатися і вивернутися з його рук. Намагаючись не дивитись на Мікеля, що проводжає нас збентеженим поглядом.

− Ні, − мене знову струшують. І сідницю обпалює новий ляпанець.

− Ваша світлість…

− Тобі подобається мене злити? − перебиває мене він.

− Мені взагалі не подобається мати з тобою справу, коли ти поводишся ось так.

− А доведеться, люба. Тобі ж потрібна від мене діадема?

Біси. Потрібна. Дуже потрібна. Настільки, що я готова… на дуже багато чого. І вислухати, і розповісти, і зробити… і витримати. Заради сестри. Якщо він хоче цього…

Видихнувши, я змушую себе розслабитися, демонструючи смиренність. Заплющую очі. Не плакатиму. Не буду. Як би боляче мені не було від усього, що відбувається. Від цієї разючої зміни у наших відносинах.