Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

− Але... між тобою і цією Мірілою не було нічого подібного, − мій зойк навіть для мене самої звучить відчайдушно.

Я добре пам'ятаю. У дівчинки не було жодного персня. І Сенд так легко її відпустив… замінивши на мене.

− Правильно. Наші заручини з Мірілою було укладено з суто практичних міркувань. Ми домовлялися із її батьком. Я її жодного разу не бачив до цього. Не планував із нею жити, як із дружиною. І вже точно не визнавав її своєю жінкою.

− А мене, отже, визнаєш? – скептично хмикаю. Менше з тим розуміючи, що вибору у мене тепер більше немає. І надії на волю також.

− О, так. Я відчув, що ти моя, як тільки роздивився як слід, − нахиливши голову вперед, Сенд дивиться мені прямо в очі. − Я серйозний, як ніколи, Мірі. Погоджуйся бути моєю, і ти більше ніколи не залишишся віч-на-віч зі своїми проблемами. Я їх всі вирішу для тебе.

Це звучить так… привабливо. Так спокусливо. Мені так хочеться погодитись, відчути, що більше не самотня, що можу на когось покластися. Мені так хочеться йому повірити, що навіть боляче. І боляче тому, що згоду цю я все одно буду змушена дати під тиском обставин, якщо все саме так, як він сказав. Виходить, я знову продам себе.

Але цього разу, можливо, хоча б ціна буде вартісною. І якщо ми обидва постараємося, з цього можливо, вийде щось добре. Якщо...

Від цих протиріч моє серце просто розривається.

− Мені дуже складно в це повірити, − шепочу я, судомно видихнувши. – Складно повірити у твою щирість. Не через тебе самого, просто... Щоразу, коли я вірила чоловікові, це оберталося для мене болем та зрадою. Починаючи з батька, який просадив все наше майно, залишивши нас з мамою та малою Брі без жодних статків й можливості гідного існування, і закінчуючи… тим, кого я не можу називати, і хто довгі роки використовував мене у своїх мерзенних інтригах, зв'язавши по руках та ногах.

Я бачу, як від моїх слів Сенд знову хмуриться, як стискає похмуро губи, і звужує хижо очі, явно маючи намір щось сказати. Та все одно продовжую, не дозволяючи йому вставити слово. Мені треба висловитись. Щиро. Щоб він розумів, у що вплутується.

− Можливо, якщо це все правда про одну обраницю на все життя, я б прийняла це з часом. Ти мені дуже сподобався. І до Мікеля я відчула щиру прихильність. Якби ти дав мені… нам час пізнати одне одного краще, мені було б простіше довіритися, я була б готова… мабуть. Але зараз у мене немає вибору, немає часу, немає можливості звикнути до цієї думки, і доводиться приймати рішення, керуючись нагальною необхідністю і сподіваючись тільки на твоє слово. Якщо ти присягнешся, що дійсно дозволиш мені скористатися діадемою і врятувати сестру, я згодна стати твоєю.

− Гаразд, − герцог повільно схиляє голову. Видихає шумно, перш ніж продовжити: − Я тебе почув. І розумію, що тобі складно. Тому, − він впевнено дивиться мені в очі, − я силою і життям присягаюся в тому, що ні словом не збрехав про шлюбні традиції Арджанів. Клянуся, що ти справді моя обраниця. Клянуся, що подарую тобі діадему, як тільки ти станеш моєю за всіма звичаями мого роду, і допоможу врятувати твою сестру. А також, я присягаюся, що зроблю все можливе і від мене залежне, щоб вирішити твої проблеми та звільнити тебе від Ляльковода. Тепер ти мені віриш?

Я все ще відчуваю, як дзвенить у повітрі первозданна магія, приймаючи та запечатуючи його обітниці. І відчуваю, як згоряють у легенях залишки кисню, як починає паморочитися голова. Хапаю ротом повітря, жадібно ковтаючи його, оглушена, приголомшена і розгублена. Не здатна усвідомити повною мірою те, що сталося.

Такі клятви… Такі обіцянки та зобов'язання… Вперше в житті не мене зв'язують по руках і ногах, змушуючи служити та виконувати накази, а навпаки, мені присягаються виконати просто немислимі умови.

Заради мене… Так хіба буває?

Я зараз заплачу.

− Твоя реакція мене насторожує, − недовірливо мружиться Сенд, спостерігаючи за мною.

− Я просто... вражена, − зізнаюся, витираючи сльози. Він мене остаточно пробив. Як тепер зупинити цей потоп? – І так, тепер я тобі вірю. Дякую тобі за такий неймовірний крок. Я дуже це ціную, справді. І приймаю усі твої умови.

– Ну от і чудово, – розслабляється мій майбутній чоловік. Боги, подумати тільки, це справді відбувається насправді. – Завтра укладемо заручини і я тобі покажу справжню скарбницю Арджанів, у якій зберігається діадема. А зараз ходімо, поснідаємо... або вже пообідаємо. Загалом поїмо. Там Мікель, напевно, теж горить палким бажанням з тобою поспілкуватися. Заразом і новини йому розповімо. Після того, як ти його сьогодні приспала, щоб втекти, готуйся до того, що кількість бажаних братиків і сестричок може суттєво зрости.