Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

А зараз я ловлю себе на тому, що мені дуже хочеться виговоритись. Хоча б трохи, наскільки це можливо.

− Так. Трішки, – киваю, насолоджуючись такою незвичною для мене турботою. − Брі не сподобалася пропозиція, яку я зробила князю.

− У цьому я її чудово розумію, − хмикає мій наречений.

Хто б сумнівався?

− Вона сердиться, що я навіть не подумала укласти угоду від її імені. І що я надто багато чим пожертвувала заради неї… – виривається в мене. І я сама дивуюсь тому, як ображено це звучить. − Але ж вона моя сестра. Як я можу не допомогти їй? Хто це зробить, як не я? Вона ж назавжди залишиться птахом, якщо не зняти цього року прокляття. Як мені тоді жити?

− Напевно, вона переймається тим самим питанням. Як їй жити потім, якщо її життя буде куплено ціною твого, − м'яко зауважує Сенд. − Завдаючи допомоги, варто пам'ятати про те, що не всяку допомогу наші близькі готові прийняти.

− Напевно, ти маєш рацію, але…

− Але ти звикла нести відповідальність за сестру. І до останнього боротимешся за неї.

− Так, − киваю.

− Я думаю, твоя сестра це цінує. Але все ж таки, тобі дійсно варто було подумати про те, що відомостями про Ляльковода краще ділитися їй, а не тобі, ціною порушення обітниць.

− Мені хотілося б сказати, що я боялася відмови князя Даміана через ненадійність такої обіцянки, − хмикаю гірко. − Але правда в тому… що я справді не подумала про це. Занадто звикла до того, що сама вона не може нікому ні про що розповісти. І цим образила Брі.

− І куди вона полетіла? – Сенд повертає мене до себе. Забирає з чола пасмо волосся. Дивиться так уважно, що в мене знову серце щемить.

− Сказала, що їй треба побути одній. І попрощатися з небом. У Брі… складне ставлення до її пташиної подоби. Вона дуже хоче знову стати людиною, але її також багато що приваблює й у пташиному існуванні. Хоч би як дивно це не звучало. І ще мені здається, її сильно лякає повернення до людського життя. Занадто юною вона була, коли потрапила під дію прокляття.

− Вона може передумати? – звужуються очі Сенда.

− Ні. Брі не передумає, – відповідаю впевнено. − Боягузкою вона ніколи не була. Отже, наша з тобою угода залишається чинною.

− Радий це чути.

Невже я справді чую у його голові полегшення?