Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

І це після всього… Ну чи не дурень?

Але якщо залишу зараз все як є, потім справді шкодуватиму, що не розібрався. А ще думатиму, що з нею. І чому вона плакала? Чи не загрожує їй хтось? Чи не потрапила моя віроломна пташка в чиїсь жорстокіші тенета?

Дідько. Треба шукати.

Про те, як покарати за обман, подумаю потім.

Вдихнувши, тягнуся свідомістю до магічного маячка, який разом з тонким мазком зачарованої незмивної фарби, наніс на точену спинку Міріам, коли малював її вночі й допомагав прийняти потрібну позу. Далеко помчала, бестія.

Коли мені нарешті вдається зафіксувати її місцеперебування, моє обличчя мимоволі здивовано витягується.

Що Міріам забула у князя вовків?

Вигулькує думка, що це він міг її до мене підіслати. Але я одразу розумію, що думка ця геть безглузда. Вже хто-хто, а Даміан Волдхард точно знає, що стару скарбницю Арджанів давно перенесено в інше місце.

Може, вони коханці? Колишні, звісно… Мій двоюрідний брат-перевертень, якого наш спільний дід у своїй звичайній арджанівській гордині й писі так і не зволив визнати офіційно, кілька місяців тому офіційно визнав, що має істинну пару, а це для вовків шлях в один кінець, під вінець тобто. З довічною вірністю на додачу. Але в минулому все могло бути, перед Міріам встояти важко.

Здається, те, що я зараз відчуваю, називається ревнощами. Варто уявити її з Даміаном і хочеться вбивати... Ар-р-р... Якого біса вона до нього помчала, замість того, щоб зі мною нормально поговорити? Він що, більш гідний довіри, ніж я?

Відчуваючи, як нестримно закипаю знову, тягнуся до аркуша паперу та пера. Перенестися до Керборка без дозволу князя ніяк не вийде. Магічними здібностями кузена боги не обділили. Тож доведеться напрошуватись до нього з візитом.

Мокнувши перо в чорнило, беруся писати необхідне для цього послання.

«Князю Керборка, Даміану Волдхарду.

Вітаю, шановний кузене. Не розпорошуватимуся на всі належні розшаркування, наскільки мені відомо, ти, як і я, цінуєш свій час. Тому одразу переходжу до суті справи.

На твоїй території, швидше за все, навіть у твоєму особистому замку, зараз знаходиться моя жінка. Міріам. Не знаю, що вас з нею пов'язує і що вона забула в тебе, але розраховую, що у твоєму домі їй нічого не загрожує. Сподіваюся, ти дозволиш завітати до тебе з дружнім візитом, щоб я міг забрати своє?

І ще в мене буде невелике, але дуже важливе прохання. Будь ласка, не дозволяй Мірі втекти, поки я не з'явлюся. Нам із нею є що обговорити. Буду твоїм боржником.

З повагою герцог Сендоа Арджан»

Пробігшись очима по рядках ще раз, я задоволено киваю, складаю листа вдвоє, запечатую в конверт і відправляю в поштову скриньку, задаючи потрібні магічні координати. Одночасно з цим тягнуся своєю силою до захисного контуру замку Даміана, що прикриває від мене маячок Міріам. Даючи кузену відчути моє нагальне бажання відкрити портал.

Тепер лишилося дочекатися відповіді. Сподіваюся, згоди. Разом із магічною перепусткою. Інакше дістати Міріам у Керборці буде складно. Не неможливо, але це займе час. А я хотів би побачити її прямо зараз. Щоб не встигла підготуватися та закритися від мене. Щоб не встигла забути те, що відчувала поряд зі мною. Адже вона відчувала, я знаю. Неможливо таке вдавати.

За кілька хвилин я відчуваю, що мені дійсно дозволяють відкрити портал. Даміан запрошує у гості.

Губи самі собою розповзаються в тріумфальній усмішці. Схопившись із крісла, я повністю налаштовуюсь на сигнал свого маячка і вливаю силу у просторовий розрив.

Думала, що втекла від мене, крихітко? Подивимося, що ти тепер скажеш.