Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

Міріам

Я настільки вражена, вибита з колії й розгублена, що майже пропускаю повз вуха обмін привітаннями між чоловіками. В голові тільки й б'ється одне слово «кузен», боляче ударяючись об стінки моєї нещасної черепної коробки.

Як таке може бути взагалі? Чому про це нікому не відомо? Чому мені про це не відомо? Адже я збирала інформацію. І на Сендоа. І на Даміана. На останнього взагалі особливо ретельно. І не лише для себе. Кілька разів і для Ляльковода доводилося. Той особистістю одного з найголовніших ворогів короля Бранагіля і свого особистого цікавився більш ніж ґрунтовно.

Як я могла проґавити таку важливу деталь?

− А я все гадав, знаєш ти, чи ні, − хмикає Даміан, простягаючи руку Сендоа.

− Здогадувався, − широко посміхається той, відповідаючи на рукостискання. − Ти мені завжди діда багато чим нагадував. А потім, після його смерті, повірений вручив мені деякі документи, які дід залишив у спадок. Там був лист для мене, в якому старий інтриган і розповів страшну таємницю твого народження. Ти на той момент уже поїхав до Керборка, пославши мого тата в далеку пішу мандрівку, тож я не став нав'язуватися зі своїми родинними почуттями.

Весь цей час вони зовсім не звертають уваги на мене. Тож я отримую можливість трішки перевести подих і трохи прийти до тями. А почуте навіть повертає мені трохи впевненості. Якщо навіть сам Сендоа не знав, що вони з Даміаном двоюрідні брати, поки не отримав посмертного листа від діда, то нічого дивного, що решта світу про це не знає досі.

Але це, на жаль, не скасовує той факт, що тепер я гадки не маю, чим обернеться для мене моє рішення звернутися до князя вовків за допомогою. Одна надія на те, що він дотримає свого слова. Тоді їхній родинний зв'язок мені навіть на руку. Хочеться вірити, що двоюрідного брата Сендоа послухає з більшою ймовірністю, ніж колишнього довіреного помічника свого діда.

Наче почувши мої думки, він раптом повертає голову в мій бік, і наші погляди стрічаються. Здається, що навіть час уповільнює свій біг, а весь світ навколо стирається зі сприйняття, залишаючи нас наодинці.

Серце в грудях завмирає злякано, а потім починає тріпотіти, як у припадку, заважаючи дихати й зважено думати.

− Добридень, Сендоа, − шепочу я розбито.

− Це все, що ти скажеш, Міріам? − примружується він. Іде до мене. − Якого біса ти втекла? Може, поясниш нарешті?

− Поясню, − киваю винувато, коли він нависає наді мною. – Якщо ти вислухаєш.

– Вислухаю. Ходімо, – простягає він мені руку.

– Куди? − насторожено дивлюся на нього.

– Додому. Там і поговоримо. Цього разу відверто й докладно.

Додому? Він, напевно, обмовився і просто мав на увазі свій дім.

− Я не можу так просто взяти й піти з тобою. Ти не розумієш усієї ситуації.

− Сенд, у нас з таною Міріам укладено угоду. Я зобов'язався виступити посередником під час ваших переговорів. Тож, не ображайся. Розмовляйте тут. А там подивимося, – втручається у наш обмін репліками князь.

− Це ще що за дурниці? − повертає голову до нього герцог. – Навіщо нам посередники? Я зі своєю жінкою можу й сам домовитись.

Що? Яка я «його жінка»? Він що, з дуба впав?

− Мабуть, твоя жінка вважає інакше, якщо попросила мого сприяння, − знизує плечима Даміан. – До того ж у мене до неї теж є деякі питання.

«Співчуваю, сестричко. От зараз ці хижаки твої кісточки й поділять. Або не поділять», – глузливо ухкає Бріенн.

І немов цього всього мало, у двері раптом хтось стукає, а потім, не чекаючи відповіді, відчиняє. У кабінет просовується голова князівни Асірі. Вона з винуватою посмішкою дивиться на князя.

− Даміане, вибач що відриваю вас від розмови, але я на хвилинку. У мене тут термінове питання до Міріам виникло, − Ася, як вона сьогодні попросила її називати, переводить погляд на мене і в цей момент помічає Сенда. Очі дівчини здивовано округляються. − Ой, вибачте. Я не знала, що у Даміана ще один візитер.

− Кохана, зайди. Я хочу тебе де з ким познайомити, коли вже трапилася така нагода, – криво посміхається князь вовків.

З цікавістю поглядаючи на герцога, що навіть випростався, переставши нависати наді мною, дівчина зачиняє двері і йде до свого грізного нареченого, ну або вже чоловіка, якщо судити за законами перевертнів.

− Пам'ятаєш, я тобі розповідав, що в мене є кузен? − обіймає він її за талію.

− Той, який герцог і метикуватий хлопець за твоїми словами? − запитально дивиться на Даміана Ася, а потім на її обличчі відбивається усвідомлення і погляд знову спрямовується на Сенда.

Той з іронічним смішком шанобливо схиляє голову.

− Так, той самий. Дозволь представити тобі. Мій двоюрідний брат, герцог Сендоа Арджан, − знайомить їх князь. − Сендоа, це моя дружина, княгиня Асірі.

− Наречена, − поправляє його Ася.

− За вовчими законами вже давно дружина, тож не сперечайся, − нагороджують її власницьким поцілунком у маківку.

− А може, мені хочеться відчути себе нареченою, у якої через два дні весілля? – пирхає дівчина. Усміхнувшись, вона робить крок до герцога. Простягає йому руку для привітання. – Добридень. Словами не можу передати, наскільки я рада вашому візиту та нашому знайомству. І яка щаслива, що Даміан нарешті почав налагоджувати зв'язки зі своєю ріднею.

− Ну, припустимо, почав не я, − хмикає той, ревно спостерігаючи за тим, як його кузен обережно потискає жіночу руку.

− Я теж радий знайомству, княгине. Щиро вітаю вас і з чинним вовчим шлюбом, і з прийдешнім людським, – посміхається Сенд.

− Дякую. Будемо дуже раді бачити вас на нашому весіллі, – наполегливо дивиться на нього Ася. − Ви ж прийдете? За два дні, як я й казала.

− З задоволенням, − з дещо здивованою посмішкою киває герцог.

− Племінника мого не забудь з собою прихопити. Якщо вже налагоджувати родинні зв'язки, то ґрунтовно. То яке в тебе важливе запитання, кохання моє? – нагадує Даміан своїй чи то дружині, чи то ще нареченій.